Анна Ліє Кейн - Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн

Змогла втекти від чоловіка-тирана? Тоді доведеться сховатися там, звідки він не зможе дістати, навіть підключивши всі свої зв'язки. Зустріла там зарозумілого демона, який програв парі й став ректором Академії Проклятих? Доведеться змиритися і з цим для того, щоб не повернутися до своєї золотої клітки, що збудував психопат. Виявилася втягнута в заплутану історію зі смертю ректора, погрозами викладачам і прокляттям, що з'явилося в Академії? Потрібно буде виявити кмітливість і з'ясувати, хто і навіщо намагається розібрати по камінчику твій вимушений притулок. Головне, зрозуміти, що робити тоді, коли контракт на роботу закінчиться, а чоловік з'явиться на порозі, бажаючи повернути собі свій скарб. Друга книга циклу: «Рубінова тінь минулого»

1. Втеча

- Відмінно, у мене зламалася швабра, - роздратовано прокоментувала вголос.

Я стояла посеред великої кімнати на першому поверсі нашого будинку, і дивилася на річ, якою до цього я мила дорогий темний паркет. Користуватися побутовою магією, як і будь-якою іншою, вдома мені було заборонено.

Мій чоловік, Йозеф ат Фаторі, оточив нашу оселю захисними символами, які блокували будь-яке людське чаклунство на території будинку. Тому доводилося справлятися вручну, і в жодному разі не скаржитися. Чоловік сильно не любив, коли я перечила йому. За три роки спільного життя я навчилася тримати язика за зубами, говорити привітно і ніжно навіть коли він звертався до мене як до своєї служниці, чи скоріше як до рабині.

- Як зручно мати дружину лікаря, - завжди казав Йозеф. Правда, до весілля він говорив це з теплотою у погляді, захоплюючись тим, яких успіхів я досягла в роботі, виліковуючи найзанедбаніші випадки. А зараз, коли я була позбавлена ​​можливості вийти з власного будинку, навіть просто для того, щоб дійти до овочевої крамниці, він вимовляв цю фразу з тихою зловтіхою, спостерігаючи як я ковтаю сльози та заліковую власні синці та садна.

Ми живемо у місті Стум, це невеликий населений пункт, за сто кілометрів від південного кордону Ізаріди. Йозеф ат Фаторі працює у міністерстві внутрішніх справ Ізаріди другим заступником міністра. Нині він мало, що розповідає мені про свою роботу. Та. якщо замислитись, то ніколи він не був багатослівним. Напевно, колись він мені й сподобався своєю таємничістю та стриманістю.

Що не кажи, але коли ми тільки познайомилися, на узбережжі Сірого моря, Йозеф був неймовірно галантний, ввічливий і дуже харизматичний. Мені тільки-но виповнилося двадцять, я вже два роки працювала в приміській лікарні Шедана, і вперше поїхала на відпочинок до моря. Коли до мене почав залицятися симпатичний чоловік, який дарував гарні подарунки та дивився на мене закоханим поглядом, я втратила голову, навіть попри те, що він був на десять років старший за мене, а Геррі нашіптував мені на вухо, що від такої людини варто триматися якомога далі.

Перше кохання, що захлеснуло мене гормональним коктейлем з головою, зіграло зі мною злий жарт. Ми одружилися через півтора місяця знайомства. Ще через два місяці мені довелося звільнитися з улюбленої роботи, бо я завагітніла, а Йозеф був упевнений, що його дружина не повинна так важко працювати, виношуючи дитину. Після цього ми раптово переїхали до Стуму. Чоловік пояснював це тим, що в столиці надто багато людей, шуму та бруду, а він хоче поселити мене у тихому та спокійному місці. Все ще перебуваючи в стані закоханого дівча, я вірила всім його словам і вважала таку турботу дуже милою. Я була згодна з ним, що мені варто менше спілкуватися з моїми колегами, адже у мене тепер є сім'я та прекрасний чоловік, я хочу приділяти весь свій час йому. Була згодна, що мені варто припинити працювати, хоча всю себе раніше я присвятила медицині, мені пророкували хорошу кар'єру і я легко змогла б досягти найвищого рівня володіння магією – творця, адже у мене виходило найскладніше у лікарському мистецтві – зцілення самої себе.

Але я все кинула і поїхала з чоловіком у Стум, мріючи про те, що незабаром у мене народиться дочка, з такими ж карими очима, як у Йозефа. Волосся майбутньої донечки уявлялося схожим на моє - хвилясте світло-русе, а під прямим сонячним промінням воно відблискувало б золотистим відтінком. Я знала, що це буде дівчинка вже третього місяця, але не говорила Йозефу, хотіла, щоб для нього це був сюрприз.

Чоловік і не питав. У нього виникли якісь складнощі на роботі та дуже часто він повертався додому в поганому настрої, кілька разів агресивно зриваючись на мене. Я злякано тікала плакати в кімнату, але він незмінно приходив до мене через кілька годин. Дихаючи на мене легким перегаром і запахом тютюнового диму, він просив вибачення, цілував мене, називаючи своїм найкрасивішим і найціннішим скарбом. І я прощала, адже в той момент він був такий ніжний зі мною, пояснював, що це лише тимчасові труднощі, і скоро все налагодитися.

Я продовжувала вивчати медицину, плекаючи надію, що після народження дитини я зможу повернутися до роботи. Можливо, навіть тут у Стумі. Щоправда, місто я оглянути особливо не могла. Йозеф наполягав, щоб я не гуляла сама, адже він переживає за мене. Під час вагітності я стала розсіяною і кілька разів непритомніла, мені здавалося, що це через магічні здібності дитини. Я справно слухалася чоловіка і виходила до міста лише з ним під руку.

Завести друзів серед сусідів у приватному секторі, де ми оселилися, я не змогла, тому що всі ці люди не подобалися чоловікові. Він сказав, що дивився їхнє досьє і нікому тут не можна довіряти. Він збирався шукати для нас інший будинок, тому мені не варто було спілкуватися з сусідами, а краще привести до ладу наше тимчасове житло або пошукати нове за оголошеннями. Я покірно робила те, що він просив. За це він купував мені нові книги з магії, заохочуючи моє прагнення сидіти вдома і вчитися.

Перший раз він вдарив мене по обличчю, коли йому здалося, що вечеря недосолена. Я ахнула, схопившись за палаючу щоку і відскочила, дивлячись на нього здивованим поглядом. Геррі скочив на стіл навпроти Йозефа і зашипів. Але чоловік лише вимовив коротке слово і крилату куницю знесло зі столу, приклавши об стіну. Я відразу ж забула про себе і кинулася до вихованця.

- Запри його у своїй кімнаті, Ріко! - наказав Йозеф, підводячись з-за столу і викидаючи цілу порцію рагу в відро для сміття. Після цього він пішов із дому. А мені, витираючи сльози, ледве вдалося правильно зростити кістки бідному Геррі. Видихнути я змогла тільки коли його серце знову забилося рівно.

Я думала, що чоловік незабаром повернеться і як завжди почне просити вибачення. Сиділа і чекала на нього, маючи намір влаштувати скандал і чітко висловити свою позицію. Але Йозеф не прийшов додому цієї ночі. Не дочекалася я його й наступного дня. Моя злість дуже швидко змінилася страхом: а що як він не повернеться взагалі? Як же я без нього, з дитиною, на околиці країни та без роботи? Коли на місто опустилася ніч, але вхідні двері так і не рипнули, відчиняючись, я готова була пробачити чоловікові все, аби він з'явився. Він не відповідав на мої спроби зв'язатися з ним, і мені стало здаватися, що я дуже погано поводилася і тепер він карає мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍