Йоганн Вольфганг Ґете - Фауст. Трагедія

що у нас природне право є,

Про те нема ніде і згадок.

У ч е н ь

Тому, що досі думав сам,

У вас підтвердження знайшов я.

Чи не піти ж на богослов'я?

М е ф і с т о ф е л ь

Я б не хотів зле радить вам.

В науці тій обачним треба бути,

Щоб на слизьку дорогу не ступить.

Розлито стільки в ній таємної отрути,

Що трудно нам її од ліків одрізнить.

Найкраще й тут — одного лиш держіться

І на слова учителя кляніться,

Тоді вам прикростей не знать.

І взагалі, держіться слова,

І в храм пізнання путь готова.

У ч е н ь

Але ж до слів потрібно і понять!

М е ф і с т о ф е л ь

Авжеж, це так, міркуючи сумлінно;

Та де понять не стане, неодмінно

Словами слід їх підмінять.

Словами спорять на всі теми,

Словами творять всі системи,

Словам тим віри всі діймають,

Із слова букв не викидають.

У ч е н ь

Пробачте, я вам відбираю час,

Розпитуючи без упину,

Та хтів би я почуть од вас

Ще кілька слів про медицину.

Три роки швидко промайнуть,

А ще ж яка далека путь!

Та вже як хто покаже пальцем,

То ніби охітніше йти.

М е ф і с т о ф е л ь

(до себе)

Ну, мабуть, годі сухотú,

Явлюся знов, як чорт — зухвальцем.

(Вголос).

Дух медицини легко зрозуміть.

Великий і малий світ вивчити прийдеться,

А там — нехай усе ведеться,

Як Бог велить!

Тут нічого в премудрощах витать —

Не перевчиш усього і за вік;

Хто нáгоду зумів піймать,

То тільки й чоловік.

А ви збудовані як треба,

Та й смілість би у вас найшлась, —

І як повірите ви в себе,

То й інші теж повірять в вас.

Займіться, раджу вам, жінками:

В них охи й ахи цілий вік;

Тих самих лік

Всі потребують хворі дами;

Не надто грубо лиш зайдіть —

І всі до вас попали в сіть.

На титул ваш усі повірить ладні,

Що рівних вам у вмілості нема,

І мацайте собі усі красоти знадні,

Що інший жде роками задарма.

Щупніть їй пульсик, як годиться,

Метніть їй зір при тім палкий,

Візьміть за стан її стрункий —

Чи не тісна, мов, шнуровиця?

У ч е н ь

Оце воно! Тут видно, що і де.

М е ф і с т о ф е л ь

Теорія завжди, мій друже, сіра,

А древо жизні — золоте[35].

У ч е н ь

Немов крізь сон я слухаю все те.

За мудрі ради вам подяка щира;

Коли ж іще мене ви повчите?

М е ф і с т о ф е л ь

Я помогти готовий завше.

У ч е н ь

Я не піду од вас, не взявши

Хоч пари писаних рядків:

В альбом що-небудь я б просив.

М е ф і с т о ф е л ь

Гаразд.

(Пише й дає).

У ч е н ь

(читає)

Eritis sicut Deus, scientes bonum et malum[36].

(З пошаною закриває альбома, вклоняється й виходить).

М е ф і с т о ф е л ь

Слухай цих слів та змії, тітки моєї, поради —

Будеш своїй богорівності сам незабаром нерадий!

Ф а у с т

(увіходить)

Куди ж ми підемо?

М е ф і с т о ф е л ь

                        Побудемо, де слід:

Оглянем перш малий, за ним великий світ[37].

Побачиш, буде до любови

Тобі цей курс наук чудовий.

Ф а у с т

Задовга в мене борода,

І пустувать мені шкодá.

Боюсь, що зробим кепську спробу,

Цей світ — не на мою подобу;

На людях нічусь я, малюсь,

Завжди соромлюсь і гублюсь.

М е ф і с т о ф е л ь

Нічого, друже мій, усе це згодом дасться,

У себе тільки вір, і ти доб'єшся щастя.

Ф а у с т

А як же з дому нам піти?

Де тії коні, повіз, челядь?

М е ф і с т о ф е л ь

Так [у виданні Фоліо 2003 р. — «Та»] наші так: плаща лише простелять —

І пошуміли у світи!

У смілий цей політ з собою

Речей багато не бери;

Ми миттю злинем догори,

Ось тільки я дмухну югою[38] —

Легенько скрізь летітиметься нам!

Поздоровляю вас з новим життям!

АВЕРБАХІВ СКЛЕП У ЛЯЙПЦИҐУ[39]

Веселе товариство розважається.

Ф р о ш

Ніхто не п'є, не веселиться.

Я покажу вам кислі лиця!

Завжди, бувало, горите,

А це, як мокрі, сидите!

Б р а н д е р

Себе вини! Бо й ти хороший теж: