Йоганн Вольфганг Ґете - Фауст. Трагедія

(у Фаустовій довгій одежі)

Зневаж лиш розум і знання —

Найвище людське надбання;

Хай дух олжі тебе охмарить,

Дивами злудними обмарить, —

Тоді робота нам легка…

Йому діставсь на долю дух бентежний,

Що мчить усе вперед, усе чогось шука,

Рвучись кудись в простір безмежний,

Од втіх земних він утіка.

Втягну ж його в життя розпусне,

У світ нікчемностей липкий,

Хай б'ється, борсається, грузне,

Нехай в ненаситі своїй

Жаждивими устами дарма ловить

Примарну їжу і пиття, —

Коли б і не вдалось мені його підмовить,

То він би й сам пропав без вороття.

Увіходить   у ч е н ь.

У ч е н ь

У цьому місті я новак,

Сюди осміливсь завітати,

Щоб мужа вченого пізнати,

Якого тут шанує всяк.

М е ф і с т о ф е л ь

Вельми вдячний вам за цюю честь,

Та таких, як я, немало єсть.

Ви що, уже взялися за науку?

У ч е н ь

О, прийміть мене під вашу руку!

Я з щирим серцем сюди прийшов,

Є й грошенята, і свіжа кров.

Довго мене не пускала мати,

Та дуже хочу мудрість пізнати.

М е ф і с т о ф е л ь

Тоді на місці ви якраз.

У ч е н ь

Признатись, сумно якось у вас:

Усі ці мури, всі ці зали

Мені до серця не припали.

Мов нежива оселя ця —

Ані зелá, ні деревця,

А як за парту я сідаю —

І слух, і зір, і ум втрачаю.

М е ф і с т о ф е л ь

Та тут у звичці діло все.

І немовля спочатку теж

Не дуже радо груди ссе,

А опісля — не одірвéш.

Отак і вам — науки груди

Щодня смачніше ссати буде.

У ч е н ь

Радніший я до тих грудей допасти,

Але ж навчіть, як шлях до них прокласти?

М е ф і с т о ф е л ь

Та ви скажіть мені вперед,

Який ви обрали факультет?

У ч е н ь

Я хочу справді вченим стати,

Усе знання умом обняти,

Пізнать життя землі і неба

І всіх речей збагнути суть.

М е ф і с т о ф е л ь

Ви стали враз на вірну путь;

Лиш розважатися не треба.

У ч е н ь

Візьмусь я щиро працювати,

Але хотілося б мені

Хоч трохи часом погуляти

У гарні святкові літні дні.

М е ф і с т о ф е л ь

Цінуйте час — він не стоїть на місці,

Зумійте з нього взять якмога більш користі,

А щоб як слід згострити ум,

Вступіть в Collegium logicum[31].

Там дух ваш добре намуштрують,

В іспанські чоботи озують[32],

Щоб він тягнувсь за кроком крок

Обачно по шляху думок,

А не збивавсь на манівці,

Як блудний вогник по луцí.

Там вас навчатимуть щодня:

Не дій ніколи навмання,

Не так-то просто їсти й пить —

Все слід під «раз, два, три» робить.

Думки у нас фабрикують так,

Як складну тканину тче верстак;

Раз ступив — тисячі ниток,

Раз прибив — непомітно ллються,

Човники сюди-туди снуються.

В основу вплітаючи утóк.

А тут філософ вже підходить

І   щ о, й   ч о г о, і   я к   доводить:

Як перше так і друге так —

То третє і четверте так;

Як першого й другого немає,

То третє й четверте відпадає.

І славлять повсюди його учні,

Та щось із них ткачі незручні.

А стане мудрець живе щось вивчати —

Заходиться з нього дух виганяти,

І от — всі частки в руках трима,

Та що по тих частках — зв'язку ж нема!

«Encheiresis naturae»[33] це в хімії звуть,

Ті мудрощі темні самі себе б'ють.

У ч е н ь

Мені не все тут зрозуміло.

М е ф і с т о ф е л ь

Та далі краще піде діло,

Навчіться лиш редукувати

І вірно класифікувати[34].

У ч е н ь

Од цих речей я очманів:

У голові — мов сто млинів.

М е ф і с т о ф е л ь

А потім, щоб дійти мети,

Слід метафізику пройти.

Збагніть, зглибіть усе те в ній,

Чого не втямить глузд людськúй,

А як не все і збагнетé —

Слова ж препишні є на те!

Та ви в цей перший рік занять

Повинні пильно працювать:

Щодня п'ять лекцій буде в вас;

З дзвінком завжди заходьте зразу в клас,

Заздалегідь завчіть урок

З своїх книжок — рядок в рядок,

Побачите, що вчитель вчить

Достотно так, як там стоїть,

І все пишіть у зошит свій,

Мов то диктує Дух Святий.

У ч е н ь

Я розумію це чудово:

Не спи, у класі сидячи,

Усе записуй слово в слово,

Іди додому та й учи.

М е ф і с т о ф е л ь

То вибирайте ж факультет!

У ч е н ь

У правознавстві щось принади я не бачу.

М е ф і с т о ф е л ь

За це я вас не винувачу:

Наука прáва — то не мед.

Закон, правá, правопорядок —

Все те прийшло до нас у спадок,

Передавалось, як лишай,

Із роду в рід, із краю в край.

Страждай, тому що ти нащадок:

Ум — безумом і злом добро стає,

А