Сая Морі - Невдале викрадення, Сая Морі

Наступним до затісної рукавички, на яку перетворювалось приміщення, завітав Андрій. Можливо, хоча б він зателефонував Стасу перед тим як влізти до лігва злочинця? До когось мали ж закрастися підозри, що морг — не найромантичніше місце для зустрічі? 

Ярина припускала, що вони чекатимуть й на Сергія, як на останнього героя-коханця, з яким зустрічалась Катерина. Проте після появи Андрія, який вже за кілька хвилин зв'язаний поряд з Максимом, чиє скривавлене плече змусило відмовитися від бійки, Петро зачинив двері на ключ. 

— Зараз ми зіграємо у гру, — він сів на стілець, обличчям до чоловіків. — Найбідніша та найнепримітніша людина в кімнаті вирішуватиме вашу долю.

Ярина вже була не проти кулі, коли зібрала всі погляди в приміщенні. Нащо ці приниження? Кому з усіх присутніх він взагалі мститься? 

— Вона обере, хто з вас житиме, а хто — ні. Якщо не вибере, помрете обидва. 

— Чому ти намагаєшся мене вбити? — прошипів Максим. — Я тебе навіть не знаю.

— Я знаю, але однаково не розумію, за що, — відчужено видихнув Андрій, який досі не міг повірити, що всіх захопив непримітний знайомий Сергія. Про цього медика він навіть не думав у контексті підозрюваного. 

Гидливий вираз обличчя Петра обіцяв, що комусь буде боляче. Ярина сподівалася, що ці питання не вважалися “смиканням”, за яке в неї обіцяли вистрілити. 

Петро гучно видихнув та закрив очі долонею. 

— Як же я вас ненавиджу. Кляті мажори. Нікого крім себе не бачите.

— Це ти вбив людину в моєму домі та підставив мене? — Андрій час від часу поглядав на Марію, яка намагалась не дивитися на нього. Їй було соромно, що вона трапилась на очі вбивці й втягнула його до небезпеки.

— Так, я, — голос Петра не видавав самовдоволення чи радості. Він ніби не виражав жодних емоцій.

— Але чому? 

— Тому, що ти мене не впізнав.

Обличчя Андрія витягнулось: 

— Що? 

— Коли ви з Сергієм забирали Ярину, — вона зіщулилась, коли почула своє ім'я. — Ти зламав мені життя, і навіть не запам'ятав мене. 

Андрій супився й намагався пригадати, коли взагалі міг комусь зіпсувати життя. Аж раптом його очі розширилися:

— Ти… Ти родич того чоловіка, якого я…? — він замовк на половині слова.

Петро зробив роздратований вдих та видих. Ще трохи, і Ярині б нічого не довелося вирішувати.

— Я був патологоанатомом, вказав на твою помилку. А ти та твоя клята родина скинули все на мене. Мовляв, я помилився у постановці діагнозу ще до операції. Звели наклеп, оголосили догану, звільнили за статтею. Мене більше нікуди не хотіли брати, окрім забитих моргів, де платять копійки. 

Погляд Андрія забігав. Настала його черга не дивитися на Марію, якій ця деталь минулого була невідома.

— Але, — він зосереджено вивчав старий комп’ютер в кутку, — минуло кілька років. Чому зараз? 

— Чотири роки, — холодне уточнення.

Максим з-під лоба глянув на Петра, який нервово стискав пістолет:

— Я нікого не вбивав та не підставляв. Які претензії до мене? 

Той лише скривився:

— А ти мене просто бісиш.

— І цього достатньо, щоб, — Максим замовк та відчужено постукав пальцями за спиною. — Ти щось зробив з системою? Підрізав гальма, викрав Ярину? 

— Не всі ваші проблеми через мене, —  Петро хитнув головою й криво посміхнувся. — Хоча, я зробив для цього все можливе.

— Тому що я тебе дратую? 

— Тому що ти маєш горіти в пеклі, — Петро зітхнув, закотив очі й відкинувся на спинку стільця: — Софію пам'ятаєш? 

— Хто це? — руки затерпли, тому Максим спробував змінити положення, але лише поморщився від болю в плечі. 

Андрій скосив збентежений погляд на Петра, який глянув на нього та кивнув: 

— Так, твоя сестра. Вся сімейка у вас, — він викривив вуста та похитав головою. — Окрім Сергія. Єдиний нормальний серед вашого кодла. Не уявляю, як йому вдалося залишитися чудовою людиною з вашим впливом.

Ярина почала видавати дивні звуки. Петро, який подумав, що вона задихається, швидко підвівся, наблизився та витягнув кляп. 

— Астма? — ще не вистачало, щоб щось спровокувало алергічну реакцію. Дуже невчасно.

Ярина принишкла та заперечно хитнула головою:

— Перепрошую. То я сміялась, і здається, слина не в те горло пішла.

Вона постійно припускала, що саме характер Сергія штовхнув когось на злочин. Стало абсурдною несподіванкою, що він єдиний подобався злочинцю, який створив стільки шуму та проблем.

— Сподіваюсь, тобі буде так само смішно, коли ти вибиратимеш кого пристрелити, — він потягнув її разом зі стільцем до центру кімнати. 

Перелякана Ярина опинилась обличчям до Максима та Андрія. Вона втиснула голову в плечі й з наївністю школярів сподівалась, що її не помітять й не змусять робити нічого поганого.