Сая Морі - Невдале викрадення, Сая Морі

Ярина ніколи не знаходила спільної мови з сусідами, які створювали їй безліч проблем. Але вона навіть не уявляла, що саме через них її викраде кримінальний авторитет, який вирішив, що вона зустрічається з одним з них! Кому раніше набридне вимушене спілкування і хто першим вирішить позбутися проблем? А можливо проблеми стануть початком чуттєвої історії? Чи зможуть вони об’єднатися перед обличчям небезпеки?

Глава 1. Ночівля

— Що цього разу? — Андрій втомлено зітхнув і підняв сумний погляд на вже набридлу постійними візитами гостю.

Ярина здивовано підняла брови. Він так вишукано знущався чи дійсно не помітив у пітьмі сходового майданчика, що саме не так? Вона жодної секунди не вірила в щирість питання.

— Я не маю часу грати у твої ігри, — роздратовано пробурмотів Андрій та з силою стиснув дверну ручку. Він витратив чимало моральних зусиль, щоб не зачинити двері перед дівчиною просто зараз. — Або кажи, у якій справі, або не забирай мій час.

Вона демонстративно відхилилася у бік, щоб зазирнути за його плече, й неголосно кахикнула. Андрій озирнувся й миттєво вилаявся. Він незлим тихим словом згадав брата, який десять хвилин тому зірвався на раптову нічну зустріч з клієнтом. Непристойних розмірів калюжа витікала з ванної кімнати до коридору та вже завертала до кухні. 

У спробі врятувати залишки нового ремонту Андрій зірвався з місця й побіг перекривати вентиль.

Ярина тяжко зітхнула й сперлась плечем об одвірок. За хвилину наскрізь промоклий чоловік повернувся до коридору та сухо відказав:

— Ми відшкодуємо всі збитки. Як завжди.

— Це, безумовно, приємна новина, — втомлена Ярина позіхнула та ніяково знизала плечима. — А зараз мені що робити? Моє ліжко наскрізь промокло.

— Там не так багато води, — невдоволено відмітив Андрій та за мить опустив невпевнений погляд на свої мокрі лляні штани.

— Тобі сюди принести відклеєні шпалери? — вона апатично видихнула й неголосно кашлянула в кулак. Коли ж помітила перекошене обличчя, то тихо пробурмотіла: — Ви завжди такі гостинні.

Андрій миттєво ошкірився:

— Твоя поява завжди пов'язана з неприємностями, — проте майже одразу осікся, задумливо насупився та почухав потилицю. Зрештою, він усвідомлював провину за спричинені збитки. 

— Я в цьому винна? — прохолодно озвалась Ярина й відкинула за спину руді сплутані локони. Андрій тільки зараз помітив, як з її волосся стікали краплі води на вже й без того мокру зелену кофтинку. — Ти так говориш, наче це я постійно намагаюсь винищити вашу хату то раптовою пожежею, то вибухівкою невідомого походження на балконі, то…

— Достатньо, — сухо перервав Андрій. В такі моменти він завжди подумки проклинав недолугого брата за постійні експерименти в непристосованій для них квартирі. На жаль, слова докору і спроби натиснути на сумління ніколи не давали гідних результатів. — Чого ти хочеш?

— О пів на дванадцяту ночі? Не повіриш, спати, — наче на підтвердження цьому вона втомлено позіхнула.

— То йди та спи, — Андрій різко вказав долонею на двері й невдоволено закотив очі.

— Можливо, хвилину тому я розмовляла з кимось іншим, але нагадаю, — розмірено й занадто спокійно повторила Ярина, — моє ліжко — мокре. В моїй квартирі зараз знаходитися без шкоди для власного здоров’я можуть лише риби.

— Поїдь до когось із друзів, — він щиро не розумів, чому посеред ночі має пояснювати такі банальні речі дорослій дівчині.

— Також, нагадаю, що навчаюсь в університеті. Більшість моїх друзів живуть в гуртожитку. Навіть, якби мені виділили кілька метрів для сну на підлозі, я б все одно не обминула їхню нинішню вахтерку, — Ярина голосно зітхнула й перевела на Андрія багатозначний погляд, який прозоро натякав, що цього разу саме він вирішуватиме створені братом проблеми.

— Добре, — він погрозливо ласкаво процідив крізь зуби й примружив очі. — Сьогодні можеш переночувати у кімнаті Сергія.

— Наскільки я пам’ятаю, в його кімнаті лише одне ліжко, — Ярина задумливо потерла підборіддя і скосила на сусіда недовірливий погляд. Їй почало здаватися, що над нею кепкують. — Та й мене охоплюють сумніви, що він зрадіє моїй компанії.

— А відколи ти це пам’ятаєш? — на обличчі Андрія з’явилась нещира посмішка, що натякала на непристойний підтекст.

— Відтоді, як наші квартири раптово об’єднала дірка у вашій підлозі та моїй стелі, — Ярину ані питання, ані ситуація не веселили жодним чином.

— Наступного ранку її вже не було.

Думки Андрія почали кружляти навколо випадкової травми, яку можна було б організувати братові, що вже осточортів зі своїми експериментами, більшість з яких не мала жодного стосунку до його професійної діяльності.

— Як і нових шпалер на моїх стінах, — ледь чутно пробурмотіла під ніс Ярина, що глибоко в душі плекала щоденні мрії про переїзд.

— В будь-якому разі, ти маєш два варіанти. Сергій сьогодні на зустрічі, повернеться завтра. Або ночуєш тут, або я даю тобі гроші й ти йдеш до найближчого готелю. Мені ж легше, — Андрій втомлено знизав плечима. Він із більшим задоволенням розтягнувся б на ліжку, а не вимивав пів ночі підлогу. Але брат не обдарував його такою розкішшю, а натомість організував активне дозвілля перед робочим днем.

Ярина неохоче скосила погляд на беззоряне нічне небо за вікном:

— А він точно не повернеться? — й озирнулась на чоловіка, який лише втомлено кивнув у відповідь. Вона примружила очі й обережно уточнила: — А ти до мене чіплятися не будеш?

— Боже збав, — грубо вигукнув Андрій, але за мить помітив, як ображено витягнулося бліде обличчя, й коротко пояснив: — В мене дівчина є.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍