Оллі Олекс - Таємниця боса, Оллі Олекс

— Чому… навіщо ти це робиш? — через силу спитала я. Він натягнув джинси, озирнувся у пошуках футболки. Та валялася біля моїх ніг, і я насилу придушила бажання одразу дбайливо підняти її, ніби слуга. Занадто багато честі для цього безсовісного ідіота. Григорій знайшов поглядом футболку, підійшов до мене впритул. — З чого ти вирішила, що мені цікаво перед тобою сповідатись? — холодно спитав він. Здається, він ні краплі не каявся у скоєному. Так, точно не каявся. Я проти волі знову мазнула поглядом по зім'ятому ліжку, по шовковому простирадлі, що звисало з її краю. Проковтнула. - Те, що ти робиш, огидно, - випалила я, піднявши підборіддя. — Ти — огидний! — Не тобі читати мені мораль. — Усміхнувшись, він підняв футболку, не поспішаючи надів, але вбік не відійшов, навис наді мною немов скеля.