Сая Морі - Невдале викрадення, Сая Морі

Глава 80. Останнє викрадення

— Ні, — приречений видих. — Я вже в під'їзді. 

— Тоді я біжу! 

Ярина закусила губу. Вона почувалась жахливою людиною через те, що вирішила померти не сама та втягнула в це ще одну чарівну людину. 

— Ходімо. Зачекаємо в авто, — Петро, що не зводив з неї дула, кивнув на машину.

Ярина повільно озирнулась на вікна будинків в надії, що хоч хтось вийшов на балкон покурити, але, як на зло, не розгледіла жодної людини, яка могла б помітити, що вона втрапила в халепу. Довелось волокти ноги в капцях до брудного автомобіля.

За кілька хвилин мовчазного сидіння на місці поруч з водійським, вона обережно покосилась на Петра.

— Чому ти це робиш?

Він зціпив зуби й хитнув головою:

— Це особисте. 

Тобто, злодійського монологу не буде? Він мовчки всіх застрелить? 

— Гаразд, — через хвилювання Ярина до крові прокусила губу й відчула металічний присмак в роті.

Невдовзі вдягнена в літній сарафан Марія вийшла у двір й здивовано озирнулася. Петро змусив Ярину висунути руку з вікна й покликати її. 

— Ми кудись їдемо? — Марія акуратно всілась на заднє сидіння. 

— Підозрюю, що до моргу, — ледь чутно пробурмотіла Ярина й обережно глянула на її зображення в дзеркалі: — Вибач… 

— Маєш рацію, — Петро байдуже обернувся, показав шокованій Марії пістолет й кивнув на її сумку. 

Він відібрав смартфони, попередив, щоб ніхто не робив дурниць, завів мотор й зрушив з місця. 

Ярині достатньо було й одного візиту до моргу, щоб зрозуміти, що їй там не подобається. А оцей другий захід із погрозами, кляпами та зв'язаними за спиною руками був навіть гіршим за перший досвід. Якщо виживе, поставить цьому бюро одну зірку на карті. 

Жінки, яка минулого разу сварилась із Сергієм, не було. Хотілося вірити, що вона у відпустці чи мала вихідний. А не лежала на одному з холодних столів. 

Петро завів Марію та Ярину до незнайомого приміщення розміром з невелику кімнату без вікон з рядком шаф та старим комп'ютером біля стіни. В кутку здригнулась прив'язана до стільця Катерина. 

Одна зі стін та частина підлоги були застелені клейонкою, а під комп'ютерним столом валялися мотузки. Антураж нагадував якусь незавершену в оформленні квест-кімнату. 

Напрошувався єдиний очевидний висновок: Петро — маніяк, якому не вистачало жіночої уваги.

Далі все стало ще більш сюрреалістичним. Він прив'язав Марію та Ярину до двох стільців, які підсунув до Катерини, й почав розсилати повідомлення з їхніх телефонів. Єдине, що тішило — вони знаходилися далеко від клейонки. Ймовірно Петро поки не збирався забризкувати все їхньою кров'ю. 

— Що ж, дівчата, зачекаємо на ваших хлопців.

Ярина щось промугикала. Петро поморщився, підійшов та дістав кляп з її рота: 

— Що? 

— Я кажу, що у мене немає хлопця, — вона скривилась, коли по підборіддю потекла слина.

Петро хмикнув й повернув кляп назад: 

— Якщо так, то переконаємось в цьому. 

За менш як двадцять напружених хвилин двері відчинилися й до приміщення обережно зазирнув Максим.

Петро спрямував на нього пістолет й кивнув на стілець біля стіни з клейонкою:

— Проходь та сідай.

Ярина не могла осягнути сенсу того, що відбувалось. Він збирався все місто зібрати в цій коморі? А далі що? Масове вбивство, гра, вечірка? 

Максим розгублено глянув на неї й повільно перевів погляд на інших заручниць під стіною. Почали закрадатися підозри, що не Ярина написала романтичне повідомлення із зізнанням в коханні та таємничим запрошенням до моргу. 

— Що тут відбувається? — він залишився стояти біля дверей.

— Правосуддя. Сідай, як не хочеш померти.

Максим не зрушив з місця. Те, що він бачив, було не схоже на викрадення з вимогою викупу. Але якщо подумати, це було взагалі ні на що не схоже. 

— Чого ти хочеш? Грошей? Скільки?

Петра аж перекосило від сухої ділової пропозиції.

— Я хочу, щоб ти сів та закрив рота. 

Максим, що не зводив погляду з пістолета, повільно дійшов до середини кімнати. Він різко смикнувся вбік та вперед, аби збити Петра з ніг. Проте той швидко зреагував та відскочив. Він не упирався — лише тверезо оцінював власні сили та уникав рукопашного бою.

Пролунав постріл.

У Ярини ледь не вискочило серце з грудей. Марія перелякано заплющила очі, а Катерина невідривно спостерігала за пістолетом. 

Максим схопився за плече. Порваний рукав сірої кофтини забарвився кров'ю.

— Ще раз смикнешся й наступна куля опиниться в голові твоєї подружки.

Мабуть, невчасно уточнювати, що вони вже не разом?

Петро грубо штовхнув Максима на стілець та міцно зв'язав його. Ярина хотіла запитати, нащо той приїхав та чи викликав поліцію, якщо у повідомленні висувалися якісь вимоги. Але зім’ята тканина в роті заважала спілкуванню, тому вона лише з жалем спостерігала, як збільшувалася багряна пляма.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍