Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

розуму зв’язків наших уявлень, «випадок» або «звичка» викликають ірраціональні асоціації, тобто такі, що пов’язують речі, які між собою нічого спільного не мають. У наступній своїй праці він такі асоціації назве «frіskіng іdеas» (тобто ідеї, які стрибають, пустують) і попереджатиме про їхню небезпеку. Але Стерна, схоже, саме вони й цікавлять понад усе. Локк – філософ, ім’я якого найчастіше згадується у «Трістрамі Шенді» Стерна. В. Кросс, біограф письменника, навіть вважає цей роман белетризованою «Розвідкою» Локка, та частіше у ньому схильні вбачати свого роду дружню пародію на «Розвідку про людське розуміння» Локка, перегук і полеміку з ним. Стерн приймає основні положення сенсуалістської теорії пізнання Локка, за якою свідомість людини при народженні – «tabula rasa» вільна від «вроджених ідей», усі знання людина отримує із досвіду. Але він не приймає логічну чіткість й універсальність картини того, що відбувається у людській свідомості за Локком. Як вказують деякі дослідники, у подальшій розробці асоціативної теорії Стерн опиняється ближчим скоріше до згадуваного вже його співвітчизника і сучасника Девіда Юма, аніж до Локка.

Як уже йшлося, пишучи спогади, Трістрам попутно освоює мистецтво оповіді: він увесь час збивається на подробиці, відходить убік, забігає вперед, повертається, робить пропуски і т. п. Цим мотивується непослідовність і алогізм розповіді, але насправді він витікає з глибинних світоглядно-естетичних засад автора. Адже основним об’єктом зображення в романі є людська свідомість, відтворена значною мірою на засадах асоціанізму – популярної у той час методології у філософії і психології. Ходові асоціативного мислення відповідають й формальні структури роману, зокрема його композиція та сюжетобудова: у той час, як у традиційному романі події розвиваються у хронологічній послідовності і постають у логічному причинно-наслідковому зчепленні, що робить передбачуваним їхній розвиток, розгортання сюжету в романі Стерна передбачити важко, адже він будується за асоціативним принципом. Асоціативним є не лише мислення тих, про кого нам розповідають, але й самого оповідача.

Можна сказати, що «Трістрам Шенді» – роман інтелектуальний і психологічний, причому в більшій мірі інтелектуальний, ніж «філософські повісті» Вольтера, і в більшій мірі психологічний, ніж романи Річардсона. Це перший в історії літератури роман, в якому не тільки трактуються в гумористичному тоні інтелектуальні проблеми, а й самий процес мислення стає безпосереднім предметом зображення й аналізу. Водночас, як заявляється в творі, для автора найцікавіше «побачити в повній наготі людську душу, – спостерігати за всіма її рухами, – всіма її таємними помислами, прослідкувати всі її примхи від їх зародження до повного дозрівання…» Та, на жаль, зітхає автор, людські душі непрозорі й найважче із усього – знайти спосіб проникнути в них. Ця «непрозорість» чужої душі виступає у романі постійним джерелом непорозумінь: герої постійно невірно витлумачують вчинки і слова один одного, що є одним із важливих джерел комічного, проте, як і все комічне у Стерна, оприявнює серйозні проблеми.

У «Трістрамі Шенді» піддаються то відкритому, то замаскованому іронічному перегляду ідеї і концепції, що служили наріжними каменями ідеології Просвіти. У центрі уваги автора теж знаходиться «людська природа», але її потрактування набирає іншого характеру, звільняється від доктринерства і набуває щирості й розкутості. «Людська природа» бачиться в її складності й суперечливості, релятивності її якостей і рис, примхливому переплетінні «високої» і «низької» свідомості, великодушних та егоїстичних почуттів. Причому у сентименталіста Стерна піддаються сумніву не лише раціоналістичні концепції, що засновувалися на постулаті «розумної» людської природи, а й ті, що покладалися в ній на почуття, «серце».

Одне слово, у його романі здійснюється переоцінка як розуму, так і почуття, а її засобом виступає гумор – особливий, до того невідомий в англійській літературі засіб перетворення серйозних (нерідко лише за видимістю) філософських, етико-моральних та інших аксіом в іронічні парадокси. Світ, людина подаються в аспекті смішного, комічно-пародійного, але без злостивості і не без доброзичливості.

Часом роман Стерна нагадує енциклопедію, стільки він містить відомостей із різних сфер людського досвіду і знань, відтворених у характерному об’єктивному стилі (давно вже помічено, що у «Трістрамі Шенді» романний дискурс співіснує з науковим). У деяких з цих «наукових вкраплень» переказуються статті з відомої енциклопедії Чемберса (1728), деякі з них майже дослівно відтворені, зокрема ті, у яких ідеться про фортифікацію, «коник» дядечка Тобі. Проте так само серйозно, без натяку на усмішку, у тому самому науковому стилі Стерн викладає відомості псевдонаукові і навіть абсурдні, такі, як новий спосіб хрещення ненароджених дітей за допомогою шприца. Цю гру Стерна цілком можна пояснити епохою, у яку йому випало жити, її підвищеним інтересом до наукових знань, а можливо, і пристрастями, які вирували довкола «Енциклопедії» Дідро, Д’Аламбера, Гольбаха.

Дія роману відбувається в реальній повсякденно-побутовій обстановці, яка змальовується з повнотою й докладністю, що перевершує побутові романи Філдинга й Смоллета. Художній простір твору – це «маленький, біля чотирьох миль в діаметрі кружечок землі», центром якого є Шенді-хол, будинок Вальтера Шенді, батька Трістрама. Заселений дім людьми, спосіб життя, думання й почування яких Стерн означує як «шендизм». На йоркському діалекті «shan» чи «shandy» означає «людина з дивацтвами», «без царя в голові». Як відомо, класичний англійський роман пов’язаний зі сферою комічного й пародійного, однією з його характерних рис є наявність героїв-диваків. У «Трістрамі Шенді» ця його особливість знаходить концентроване втілення, можна сказати, що заселений твір одними диваками. «Шендизм» піднімає дивацтво до рангу своєрідної житейської філософії. Автор довірливо зізнається читачам, що «пише необразливу, безтолкову веселу шендіанську книгу, яка буде благодійною для ваших сердець – аби лише її зрозуміли».

Характерним для цієї «шендіанської» книги є те, що кожний з її героїв наділений своїм «коником» («hobby horse») – захопленням, що є або виглядає дивацтвом; але герой вкладає в «коника» себе і через нього розкривається як особистість. Як пояснює автор, коники – «це забаганки, примхи, нав’язливі ідеї, ексцентричності», «щось таке, за що хапається людина, щоб вислизнути зі звичайної течії життя, втекти на годинку від життєвих тривог і турбот». У тогочасній «серйозній» літературі характери будувалися навколо домінуючої пристрасті, у гумориста Стерна такими стрижнями характерів виступають «коники». Власне, Стерн у своїй книзі пропонує новий принцип побудови характерів.

На «кониках» в його романі гарцюють усі герої, і «коники раз у раз закушують вудила, – прощавай тоді тверезий розум та обачливість». У Вальтера Шенді такий «коник» – його інтелектуальні вправи. Він вважає, що володіє «мистецтвом найтонших роздумів» і заповнює час розробкою різних «наукових» теорій, як то «нозологія» чи вплив імен на долі їхніх носіїв, виявляючи при цьому неабияку ерудицію. Він нарікає на долю за те, що вона дала йому в супутниці життя «жінку, якій неможливо