Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

втовкмачити в голову найпростіший силогізм» і яка поспішає згодитися з усім, що говорить її учений чоловік, якому найбільше хочеться подискутувати на ту чи іншу тему. В образі цього провінційного доморощеного резонера тонко пародіюється Просвітництво, зокрема вчення про розум та його діяльність.

Інший коник у брата Вальтера, дядька Тобі, колишнього офіцера, пораненого в пах: він захоплюється фортифікацією і, побудувавши на лужку зі своїм слугою капралом Трімом фортецю і траншеї, захоплено розігрує її взяття. На відміну від свого красномовного брата, дядько Тобі не здатен докладно й кілька слів зв’язати, але йому в його простоті притаманна якість, що найбільше цінується автором, – природна доброта. Своїх «коників» мають і інші персонажі роману, а для Трістрама, оповідача, «коником» є саме написання книги. Характерно, що хід асоціативного мислення персонажів нерідко визначають саме їх «коники». Вони структурують особистість персонажів, надають певне спрямування їхнім очікуванням, їхньому сприйняттю й інтерпретації оточуючої їх дійсності. А що «коники» у персонажів Стерна різні, то й «несуть» вони їх різними змістовими площинами, рідко надаючи можливість порозумітись.

Щодо Трістрама, ім’я якого винесене в заголовок твору, то Стерн уникає давати відомості, на основі яких читач міг би скласти про нього більш-менш стале уявлення. Залишається лише гадати, хто ж він і яке його справжнє обличчя? І того більше, чи є автором цього твору Трістрам, чи це лише гра, а справжнім автором є Йорик – пастор, який з’явився на початку твору. Так чи інакше, поява Йорика, цього донкіхотівського типу дивака, була потрібна хоча б вже для того, щоб витворити атмосферу толерантності й людяності, яка домінуватиме до останніх сторінок цього твору. Естафету пастор Йорик передасть дядечку Тобі, поведінка якого у буквальному сенсі матеріалізує загальновідому метафору «муху не образить». Доволі часто Вальтера Шенді потрактовують як вмістилище раціонального первня в людині, його брата Тобі – почуттєвого. Але чіткої визначеності письменник уникає у змалюванні всіх своїх персонажів, дотримуючись думки, що кожна людина по-своєму складна і її не підігнати під дефініції і схеми.

Сентименталістський за домінантою, «Трістрам Шенді» виявляє доволі тісний зв’язок зі стилем рококо. В Англії рококо не склалося у самостійну художню систему, проявлялося переважно у поєднанні з іншими стилями. На заваді його поширенню стала передусім славнозвісна англійська стриманість, яка межувала із пуританством, впливовим у третьостановому середовищі. Стерн аж ніяк не був пуританином, як вже йшлося, він сформувався у колі вільнодумної аристократії. Йому часто закидали, що у своїх романах він заступає за межі морально дозволеного, що вони містять двозначності, натяки, недостатньо пристойні жарти. Та власне еротика у його романах відсутня. Він часто торкається теми взаємовідносин статей у, так би мовити, природному, фізіологічному аспекті, проте це скоріше «еротика навиворіт». Ритуал виконання «подружніх обов’язків» Вальтером Шенді повертає цьому евфемістичному виразові його буквальний зміст, недарма цей акт у свідомості героя розміщений в одному ряду з таким прозаїчним, механічним і також регулярним, проте нечастим, актом підзаведення годинника. Що стосується роману дядечка Тобі з удовою Водмен, то про яку еротику може йти мова при його пораненні, – зате скільки приводів воно дає для двозначних натяків і непорозумінь.

Таким чином, рокайльний гедонізм та еротизм прямого вираження у романі не знайшли, але, як і багато інших концептів і моделей мислення епохи, отримали пародійне втілення. Проте навіть сама манера спілкування автора з читачами не в останню чергу завдячує мистецтву бесіди у салонній культурі рококо. Двозначність, яка пронизує усі компоненти твору і виявляється у характерному інтонаційному малюнку, композиція з відкритим фіналом, естетика нюансів і натяків, домінування різних проявів ігрового начала, до яких входять і гостре слово й дотепність («wіt»), техніка вуайєризму (підглядання), прискіплива увага до деталей – усе це засвідчує зближення Стерна з цим стилем.

Не меншу популярність мав і другий твір Стерна «Сентиментальна подорож Францією та Італією», який залишився незавершеним (не була написана його друга, «італійська» частина, а з італійських вражень увійшов лише один епізод). Уже у рік його виходу він був перекладений німецькою, наступного року французькою, а трохи згодом – майже усіма європейськими мовами, обігнавши, таким чином, за темпами і кількістю перекладів «Трістрама Шенді». Утім, це часто пояснюють тим, що «Сентиментальну подорож…» легше і перекладати, і сприймати.

Як вже говорилося, цей твір був результатом стернових мандрівок «наввипередки зі смертю», як він про них висловився в «Трістрамі Шенді». «Сентиментальна подорож» з’явилася у 1768 році, у тому ж році Стерн помер.

Помітне місце в історії літератури цьому творові належить і тому, що саме він дав назву «сентименталізм» художньому напряму, який на той час вже набув інтенсивного розвитку. До речі, цим твором Стерн надав іншого змісту слову «sentіment», яке до того в англійській мові мало значення «розсудливий», «високоморальний», і це нове значення закріпилося за словом і перейшло з ним в інші мови, зокрема в українську.

Як вище зазначалося, твір має автобіографічну основу, виник він як наслідок подорожей самого Стерна в останні роки його життя. Можна сказати, що він відгалузився від «Трістрама Шенді», де теж йдеться про ці подорожі й серед персонажів фігурує пастор Йорик, а також деякі інші персонажі, але оповідачем у романі виступає Трістрам; тут же ця роль переходить до Йорика (в «Трістрамі Шенді» Стерн його поховав та оплакав… і воскресив у «Сентиментальній подорожі»). Але відмінність між ними не тільки у цьому: «Сентиментальна подорож» є іншим твором за жанровою структурою і значною мірою за змістом.

Спершу подорожі, чи, точніше, описи подорожей були поширеним жанром документальної літератури, пізніше, вже у XVІІІ столітті, з’являється белетризований жанр роман-подорож, який, однак, підробляється під документальний – досить тут згадати «Робінзона Крузо» Дефо. Водночас він дедалі більше зближується з пригодницьким романом, поєднуючи інформацію про різні краї та їхні звичаї з інтригуючою фабулою, плетивом пригод. «Етапні моменти» властиві й романам «великої дороги», в яких розкривалися широкі горизонти зовнішнього світу, а основна увага й інтерес зосереджувалися на змалюванні динамічної й строкатої панорами життя тогочасної Англії. Даний твір Стерна теж нерідко називають романом, але форма цього твору настільки вільна, що це скоріше своєрідний щоденник «сентиментальної подорожі».

Принципова своєрідність твору – в зосередженні на тому, щó діється у внутрішньому світі, свідомості й почуттях героя-оповідача. Це теж твір безфабульний, подорож є в ньому лише ниткою, на яку нанизуються епізоди, незначущі для його змісту. Значні події в цій подорожі відсутні, лише повсякденні дрібниці життя, які викликають активні емоційні реакції і роздуми сентиментального мандрівника. Перераховуючи різні типи мандрівників, Йорик відносить себе