Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Хендрік Грун став героєм у Нідерландах і нестримно підкорює весь світ: його щоденник перекладено 20 мовами, готується екранізація, а кількість шанувальників стрімко зростає. Він — новий герой. Він — старигань, який почав по-справжньому жити тільки у вісімдесят три, але збагнув сенс життя і зробив із ним усе, що тільки можна було зробити! Його історія надихає, його пригоди вражають, його філософія наснажує. Ніколи не пізно зробити щось зі своїм життям! Коли тобі вісімдесят три, а за плечима ні кола, ні двора і ти доживаєш віку в державному притулку, то здається, що твоєму життю (чи точніше — існуванню) настав край. Але Хендрік Грун вважає інакше. Одного дня він вирішив явити світові і себе, і свій напрочуд щасливий «притулковий» побут, задля цієї мети розпочавши вести щоденник. І цей неупереджений опис старечого життя таким, яким воно є — з усіма його вставними щелепами та підгузками, маразмами та болями, — цей сміх крізь сльози переконує нас, що ніколи нічого не втрачено, що все тільки починається. Зрештою, як на схилку літ почалося все і для Хендріка.

Хендрік Грун
Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Published by special arrangement with Meulenhoff Boekerij B.V. in conjunction with their duly appointed agent 2 Seas Literary Agency and Anastasia Lester Literary Agency

Перекладено за виданням: Groen H. The Secret Diary of Hendrik Groen, 83 1/4 Years Old / Hendrik Groen. — London: MICHAEL JOSEPH, 2016. — 384 p.

Переклад з англійської Ганни Литвиненко

Дизайнер обкладинки Олександр Слободянюк

Грун Х.

Г90 Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки / Хендрік Грун; пер. з англ. Г. Литвиненко. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 384 с.

ISBN 978-617-12-3958-6

ISBN 978-0-718-18300-4 (англ.)

УДК 821.112.5

© Hendrik Groen en J.M. Meulenhoff bv, Amsterdam

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2017

Вівторок, 1 січня, 2013

Минув ще один рік, а старі пеньки мені й досі не подобаються. Човгання за ходунками, непомірна нетерплячість, безкінечні нарікання, чайочок з печивком і скигління.

Скільки мені? Мені вісімдесят три.

Середа, 2 січня

Мить тому здійнялися цілі хмари цукрової пудри. Пані Сміт хотіла витерти ганчіркою стіл, а тому поставила тарілку з яблучними тарталетками на стілець.

У цей час зайшла пані Фортхейзен і ненавмисне застелила своїм неосяжним задом вищезгадану тарілку.

Лише коли пані Сміт почала шукати делікатес, аби повернути його на місце, комусь спало на думку перевірити, так би мовити, під пані Фортхейзен, тож коли та підвелася, на її квітчастій задничині майоріли три прилиплі тарталетки.

— Яблука бездоганно гармоніюють з візерунком на твоїй сукні, — зауважив Еферт.

Я ледве не вмер зо сміху.

Такий блискучий початок нового року мав би спричинити суцільні веселощі, та натомість призвів до 45-хвилинної гризні про те, чия то провина. Зусібіч на мене злісно позиркували, очевидно, тому, що я вважав це кумедним. І що ж я зробив? Промимрив, що мені прикро.

Замість того щоб іще дужче розреготатися, я спіймав себе на тому, що вимолював прощення.

Я, Хендрікус Герардус Грун, завжди ввічливий, чарівний, люб’язний, чемний і послужливий старий пеньок. Не тому, що я й справді такий, а тому, що не можу вчиняти по-іншому. Я дуже рідко говорю те, що мені хочеться сказати. Я схильний обирати шлях найменшого спротиву. Моя характерна риса — прагнення всім догодити. Батьки були далекоглядними, називаючи мене Хендріком — ввічливішого не знайти.

«Я поступово скочуюся в депресію», — подумалося мені. Саме тоді я й вирішив показати світові, хто такий справжній Хендрік Грун. Тож на все горло заявляю, що в цьому щоденнику планую описувати довколишній світ без цензури: рік із життя у притулку для людей похилого віку в Північному Амстердамі.

Щоправда, за той час я можу простягнути ноги, бо ж усяке трапляється в житті. На такий випадок попрошу свого друга Еферта Дейкера зачитати на моєму похороні кілька сторінок з цього щоденника. Лежатиму, ретельно вимитий і в добре випрасуваному костюмі у невеличкій капличці крематорію «Обрій», чекаючи, поки Еферт своїм хриплим голосом не порушить ніякову тишу і не зачитає збентеженим плакальникам кілька вибраних абзаців.

Непокоїть мене лише одне: а раптом Еферт помре раніше?

Це було би несправедливо з огляду на те, що я мав більше хвороб і підозрілих пухлин і ґуль. Чи можу я розраховувати на свого найкращого друга? Треба обговорити це з ним.

Четвер, 3 січня

Еферт погодився, проте не давав жодних гарантій, що проживе довше за мене. А ще він мав деякі сумніви. По-перше, після обнародування мого щоденника йому самому, напевно, доведеться шукати інше помешкання. По-друге, після того як Ферметерен ненавмисно вдарив Еферта більярдним києм, йому нагально потрібно якось вирішити проблему із новими