Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

вбоге серце. Іржі Волькер
МЕТЕРЛІНК Ніч важко дихає. Жене крізь віти шалено місяць. У траві тремтить тінь зблідла. Лампа у вікні горить, сидять під нею мати, батько, діти. Вікно відчинене. Задушно пахнуть квіти. Так тихо тут. Лиш дерево шумить, що щось повинно статися за мить, а трави ронять сльози-самоцвіти. Ого! Вже йде чужинець! Звільна йде від темних гір, та часу в нього досить, — допоки північ дзвоном загуде. Він трави стопче, спокій розтермосить, зламає квіти, збудить смертний жах і зникне в схлипах, стогонах, плачах. ЕДГАР АЛЛАН ПО Мертвотно-блідна йде, втопивши зір у мене — до дна душі. Горять розширені зіниці. Обличчя — ружі дві сухотницькі. Мов з криці страшної коване єство очей студене. Щось хоче мовити те мрево невтомленне, але не може. Йде. Ніч темна у світлиці і блідний привид — він застромлює очиці у серце, що тремтить, з переляку шалене. Куди мене женеш, бліда нещасна тіне? Моя душа в плачі, від схлипування гине, поймає жах її. Опівніч буде скоро, а ти все дивишся на мене зором крука, за мною крадки йдеш, потворо сухорука. Чого жадаєш ти? О Леоноро! Вітезслав Незвал
ГОБЕЛЕН Йти як іде місяцетроп на ту понадморську терасу де світла золотий галоп на стелю кидає окрасу на бистрих схожу антилоп коли на ложі із атласу коханці — лиш минув потоп — волоссям ловлять ніч завчасу На столику де квітка-жриця блищить велика шахівниця з доби візирів і чуми рояль без дотикання грає тій ніжній парі що вмирає по втечі з гобелену тьми СОЛОДКА БАЛАДА Швець Костянтин шпалерник Рудо й Берта підуть на ярмарок Піжон їй купить печива за десять крон ах стрельнути б у нього з ліворверта Додому йтимуть Шилом аж тепер ударить швець і скотиться в канаву щоб люди знали вдачу браву й казали То коханець славно вмер Тоді його душа-чистуха біля Христа літатиме як муха і сяде на сандалії йому А Берта із шпалерником несміло закопувати будуть його тіло на дні садка у запівніч німу ТРАВНЕВИЙ СОНЕТ