Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

в утопічне місто прибуває вже нині. Це статися мусить. Чути гул канонад. Вже повні бочки, і міхи, й бутлі, й барила — вина, що їх нам дає плеканий греками виноград, грають. На жорстокий і славний бенкет нас кличе Войтила. З ЧЕСЬКОЇ
Ян Коллар
З ПОЕМИ «ДОЧКА СЛАВИ» 63 Золотих корон я не бажаю, нащо вина та меди міцні? Якщо хочеш дати щось мені, мамо Славо, — крила дай, благаю, щоб летів я з краю і до краю — по слов'янській рідній стороні, на планини сербів чарівні і до Волги, що тече з-за гаю. Як метелик, що літа по квітті, у яке зодягся літній луг, я літав би по слов'янськім світі, милувався б паствою тією і співав би матері хвалу, як дочці, високо над землею. 118 Швидше буде в піднебессі плугом переорювать зірки ратай, швидше вовк покине темний гай і ягнятку стане добрим другом, швидше верби, що шумлять над лугом, цвітом груш застелять небокрай, швидше з каменя зберуть врожай, швидше кит у морі стане пстругом, швидше висохнуть у Татрах ріки, швидше змовкнуть голоси дівчат у Слов'янщині усій навіки, швидше Саля, що шумить незмінно, потече до джерела назад, ніж тебе забуду, рідна Міно. 258 Все ми маєм, вірте мені, діти, рідні, земляки, приятелі, щоб поміж народами землі сяяти, а не у пітьмі скніти. Є у нас пісні, як самоцвіти, мова звучна, море, й кораблі, і долини, і гірські шпилі, брак нам тільки єдності й освіти. Дайте нам їх з духом всеслов'янства і тоді побачите народ, що над світом зводиться без чванства. Ставши поміж греком і британцем, ми світити будемо з висот, оповиті сонячним багрянцем. 381   Добре, в кого є дерзання сміле ціль високу й чисту осягти, усміх дружби, сльози гіркоти — все віддать їй нероздільно ціле. Дні свого життя, що відгоріли, бачити у сяєві мети, нею жити і до неї йти крізь вогонь і бурю, грім і стріли. В кого світла мрія, сильна воля, клич один у серці й на устах, — до мети того доносить доля.