Стефанія Лін - Принцеса для демона, Стефанія Лін

Дерево допомагає зупинитись. Врізаюсь у нього тілом та немає часу звертати увагу на біль, позаду м'який тупіт лап киці. Тож задерши спідницю лізу вверх, сподіваючись, що пантера на відміну від мене не зможе повторити мій подвиг. Але даремно я сподівалась. Пантера нахабно так дряпається за мною не забуваючи лякати золотим поглядом й ричанням.

– Ну капець! Що тобі треба? Я не смачна, чесно!

Досягаю верхівки дерева. Далі лізти просто неможливо, адже гілки просто не витримають мою вагу. Тільки кицю мої панічні приступи не хвилюють, вона явно вирішила мене зжерти.Та й вже не важливо чи вона Сеера чи лісова. Мені кінець. Спочатку зжеруть моє м'ясо, а потім будуть гризти кістки.

Як уявлюю-ю-ю-ю-ю-...

– Кицюнь, май совість. Я й сама сюди не хотіла. Іди пошукай когось іншого та й жери. Я не смачна.

Пантера рикає до мене та опиняється на сусідній гілці. Лапами м'яко стоїть, але бачу, що і їй важко триматись, адже випускає кігті.

– От скажи, мені, кицюню, де ті демони, принци й так далі, коли потрібні? Ваш Імператор потягнув мене у ліс, затіявши якусь подорож, явно хоче мене в жертву принести, але залишив  на поталу тобі. Я ж якщо помру, то у снах буду до нього приходити, привидом, щоб не спав як і я, і мучився. Помщусь, коротко кажучи.

Чую, як гілка тріщить піді мною. Знаєте, таке миле трісь-трісь. І я лечу вниз зачіпляючись сукнею за всі гострі виступи й розриваючи тканину на шматки. І ні, не сукні мені шкода, а себе. Бо вже уявляю, як приземлюсь на землю й зламаю всі кістки.

З горла сам собою виривається крик. І він такий, що Банші позаздрила б. А потім бум і щось м'яке та тепле огортає мене. Розплющую очі, котрі самі заплющились від страху, й бачу обличчя Демоняки, який посміхається. Посміхається, гад!

– Спіймав. – Каже і я вирішую втратити свідомість. На всякий випадок.