Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

- Адріане!  – Перебив його Даніель. Потім глянувши на мене продовжив, - Я думаю, що дідусь може розповісти тобі більше.

- Він сказав, що не може нічого розповісти, - зітхнула я.  Як мені все це набридло, як я хочу просто спокійного життя як раніше.

- Думаю, що тепер може, ти вже відчинила двері. - Даніель відліпився від вікна і підійшовши до мене сів поруч навпочіпки.  Взявши мої руки у свої, він заглянув у мої очі.

– Слухай Лейя мене уважно! Ти - Берегиня! -
Я хотіла відсунутись і забрати свої руки. Як мене це дратує, знову те саме! Але Даніель не дав мені цього зробити й міцно тримав.

- Так, я розумію, що тобі це важко прийняти, але це так і нічого цього не змінить!  І чим швидше ти пройдеш ініціацію і змиришся зі своїми обов'язками – тим краще буде всім.

- Десь я це вже чула, - закотила я очі.

Адріан підвівся зі стільця і ​​сів поруч зі мною бік у бік.  Вони що, думають що я зараз втечу?  Ось вже...

- Якщо ти не пройдеш ініціацію, то можеш просто померти!  – серйозним голосом промовив Адріан.

- І не тільки.  Від тебе залежить дуже багато.  Цей напад на тебе був не випадковим. Я думаю, що хотіли вкрасти ключ.

– Ключ?  - Тихо охнула я?  - Але навіщо?  Попросив би, я одразу б віддала!  - Даніель стиснув міцніше мої руки до болю.

- Не смішно!  Цей ключ дуже важливий, як і ти!  – тихо прошипів він. Побачивши як я скривилася від болю послабив хватку та погладив пальцями мої руки.

- Вибач! - Обсмикнувши руки, він провів ними по волоссю. - Я все ж таки думаю, що всі нюанси тобі повинен розповісти дідусь.

Адріан обійняв мене за плечі.  Тіло нило, найбільше я хотіла опинитися вже вдома у своєму ліжку.

- Ясна річ, я можу піти додому? - Нервово спитала я.

- Так, звичайно, тебе проводити?  - спитав Адріан, а Даніель підвівся і відійшов до столу.

- Бажано проводити, виглядає вона не найкращим чином. - Вказує він на мій пошарпаний вигляд.  – А мені треба йти.

- Вічно ти бігаєш у справах.  – Посміхнувся Адріан.

Тим часом дворецький, який весь цей час був біля дверей і тактовно мовчав, звернувся до мене.

- Буду радий, вашому поверненню!  - Підійшов до тумбочки й взявши тацю з медикаментами та тканиною в крові, поклонившись вийшов з кімнати.

Мої брови поповзли вгору. Повернутись?  Сюди? Ну ні!

- Ходімо!  – сказав Адріан узявши мене за руки.

- До зустрічі!  - промовив Деніель і вийшов із кімнати за дворецьким, навіть не глянувши на мене.

- Я можу й сама дійти, - Почала я...

- Угу, так і знав, що ти так і скажеш! Я твоєму дідусеві пообіцяв, що приведу тебе сьогодні в цілості та повинен стримати своє слово.

Я зітхнула, розуміючи що його не позбудуся.

- Добре переконав, підемо вже! - З нетерпінням промовила я.

Він усміхнувся і повів мене до виходу з кімнати.

Ми вийшли в просторий хол з безліччю дверей і сходами, які вели на верхні поверхи й напевно в підвальне приміщення. З-за дверей, що знаходилися ближче за всіх до сходів, лилося блакитне світло. Я зупинилася. Таке світло я бачила від ключа в той момент коли відчиняла двері й мені здалося що ключ у кишені трохи нагрівся, я відчувала його тепло через штанину, але не наважилася торкнутися.

- Що таке?  - Спинився поруч Адріан і подивився туди куди дивилася я, але швидше за все нічого такого не побачив. - Що трапилося?  Тобі боляче йти?

- Нема нічого!  – Швидко відповіла я.  

- Ідемо! - Сказав він та повів мене до крайніх дверей і відчинив їх.

Я очікувала опинитись на алеї, але ми вийшли зовсім в іншому місці.

- Це чорний хід, - сказав Адріан, ведучи мене по вимощеній каменем доріжці. Коло будівлі росли кущі червоних троянд, як і на головній алеї.  Я побачила ковану альтанку, яка стояла біля занедбаного фонтану.  Альтанка майже вся заросла плющем.

Ми швидким кроком подолали шлях до потертої від віку металевої хвіртки, відкрили її й вийшли з території ... Готелю.

У мене не було сил ні про що, ні думати, ні говорити, хоч би як намагався жартувати всю дорогу Адріан. Я тільки усміхалася, кивала та односкладно відповідала йому.

Дуже швидко опинившись біля мого будинку, він узяв мою руку у свої й підніс до губ.

- Дуже приємно було познайомитися! - Сказав він, дивлячись у мої очі.  Поцілувавши мою руку, розвернувся і попрямував геть.

Я зітхнула та увійшла до будинку. На мене чекає важка розмова з дідусем.  Я починала вірити в усю цю дичину, хоча напевно я збожеволіла.

********************************************""

Привіт, любі!

Мені буде приємно почитати ваші коментарі. Що вам подобається, що ні. Ваші зірочки і те, що ви додаєте книгу до бібліотеки - дуже мотивує і надихає, дякую вам за це!))