Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Швидко пройшовши крізь двері кухні де порався дідусь, я голосно привіталася та сказавши, що зараз прийду не дочекавшись відповіді майже бігом піднялась на другий поверх до кімнати. Спочатку треба було причепуритися та зробити так, щоб дід не побачив бинти й подряпини, тому, що про напад він не знав і мені не хотілось, щоб дізнався та почав хвилюватись, в його віці стресувати погано. 

 Хутко скинувши одяг та бинти я залізла під душ. Там де на рани потрапляла вода трошки пекло й щипало, але я намагалась не звертати уваги. Швидко помившись я вилізла й змастила найжахливіші на вигляд рани улюбленою ранозагоювальною маззю, якою часто користувалась, тому що нерідко різалась чи дряпалась об щось. Вдягла домашні штани та кофту з рукавами, хоч було жарко, але так було найлегше сховати подряпини на ліктях і колінах. Тональніком замастила подряпини на щоці, а от з долонями була бідося. Згадавши про улюблені мітенки я знайшла їх в купі теплих речей й начепила на руки. Скажу що замерзла, а для більшої переконливості укутаюся в плед. 

 Подивилась на себе в дзеркало і зітхнула. Хай краще так ніж дідусь про все дізнається. Порившись у кишені комбінезона в якому була я витягнула відвар трав, що дав Даніель. Випити чи ні? Ребра і спина боліли. Я поставила його на стіл. Спочатку поспілкуюсь з дідусем та спитаю, що то за чоловіки такі дивні, а потім вже вирішу. Кинувши останній погляд на себе в дзеркалі я спустилася та увійшла на кухню. 

 Дідусь стояв біля плити й смажив млинці, й судячи з запаху, з м'ясом. Мій живіт забурчав та нагадав мені, що давно було б непогано нормально поїсти. Почувши мої кроки він обернувся. 

- Ліл! - Підійшовши, чоловік стис мене в обіймах. - В тебе все добре? Ти так швидко пішла до себе коли повернулась... - Його очі примружилися, коли він побачив мітенки та плед на моїх плечах. - Тобі холодно? 

- Трохи. Можливо захворіла вчора. Дотемна гуляла з Діаною, а потім... - Я зам'ялася. 

- А потім Адріан побачив, що ти в нетверезому стані та відвів тебе до готелю проспатися, бо додому ти б не дійшла сама. Аааа! Ще коли ти гуляла загубила рюкзак в якому був телефон. Нічого не забув? Чи я ще чогось не знаю? - Грізно запитав він відходячи від мене і схрещуючи руки на грудях.

  Я? П'яна? Ну Адріан, ну тільки потрап мені на очі! Не міг щось інше вигадати. Я подумки закотила очі. 

- Пробач! - Тихо промовила я. - Багато всього за ці дні звалилося на мою голову от я і... - Недомовивши розвела руками. 

 Дідусь зітхнув й повернувшись назад до плити зняв з пательні на тарілку готові млинці. 

- Ключ... - Почав було він, але я перебила вгадуючи про що він хотів спитати. 

- Ключ при мені, він був у кишені комбінезона. 

- Це добре. - Дідусь полегшено зітхнув. - Хочеш їсти? Чи може тобі треба мінеральна вода та таблетка від похмілля? - Спитав він знову повертаючись до мене лицем. 

Я вб'ю Адріана! Мені ледве вдалось утримати безпристрасне обличчя. 

- Ні дякую, я вже випила мінеральної води... 

Я згадала, що саме її мені приніс Адріан. Не каву, сік чи колу... Ще трохи й в мене буде сіпатись око. Хоча я прийшла з пляшкою додому й дідусь міг її побачити... Ох вже цей хитрий лис, все продумав. Чи може це просто збіг?

- Я дуже голодна і ще... Діду в мене до тебе велика купа питань. - Що вже ходити по колу? Потрібно розібратись з усім якнайшвидше, немає часу тягнути кота за хвіст.

 Риси обличчя чоловіка пом'якшали. 

- Розумію про що ти, добре! Накривай на стіл, спочатку поїмо, а потім поговоримо.

 Приймання їжі для дідуся завжди було чимось сакральним. Його мрія була стати шеф кухарем, але в житті з цим не склалося, тож він займався своєю улюбленою справою вдома. Нірейморці знали про це й іноді замовляли у нього різні страви для себе. Він готував їх вдома, а замовники забирали страви самі ще й непогано за це платили гроші. Дідусь ніколи не називав ціну на страви, але його завжди в цьому плані не ображали. Нірейморці знали ціну людській праці. 

 Під час приймання їжі дідусь ніколи не дозволяв ні щось дивитись, ні сидіти в телефоні. Тільки їжа з гарним сервіруванням й подачею. Все інше потім.

  Швидко накривши на стіл я так само хутко проковтнула все, що лежало на тарілці, тому що не могла довго мовчати, питання в моїй голові випереджали один одного й погрожували зіскочити з язика. Тепер від нетерпіння ковзаючи ногою під столом чекала коли доїсть дідусь. Він задумливо жував кожен шматочок, що потроху починало сотати нерви. Вставши з-за столу та прибравши й помивши посуд я перемістилась на диван біля каміна.

 Скориставшись цими хвилинами, щоб докладніше продумати всі питання я нервово тарабанила пальцями по м'якій оббивці дивана. Через хвилин десять дідусь підійшов і сів у своє крісло.

- Питай! Адріан сказав мені, що двері готелю ти відчинила. - Подивився він на мене.

- Так. А що робити далі? Я знаю, що це не все, що потрібно для ініціації. - Серйозно сказала я. Мене дуже мучило саме це питання, тому задала його першим. Невідомість лякала.

- Що робити далі, щоб пройти ініціацію я не знаю. Можу лише дати пораду. - Знизав він плечима. -  Візьми ключ до рук та походи по готелю прислухаючись до своєї інтуїції, вона підкаже вірний шлях.

 Нда змістовно... Я згадала ті двері з під яких йшло світло... Можливо варто перевірити, що за ними знаходиться, як мінімум я можу почати з цього.

- Дякую за пораду! - Зітхнула я та поставила інше питання, - Чому саме двері світів? Що саме мається на увазі?

- Пам'ятаєш я розповідала тобі різні історії? - Посміхнувся дідусь.

- Звісно! - Зморщила я чоло не розуміючи навіщо про це зараз згадувати.

- Це не вигадки!

Я ошелешено подивилась на нього.

- Такі народи й світи дійсно існують! - Продовжував він спокійним тоном й посміхаючись мені.

- Не може бути! - Він що жартує? Якась маячня.

- Може! - Дід перестав посміхатись. - Давай я розповім тобі детальніше про все, а ти вже потім будеш робити свої висновки?