Iрина Давидова - Моя слабкість, Iрина Давидова

Глава 13

― Мам, ми з Гришею розлучилися, ― вимовила я, наливши для мами чай.

― Як розлучилися? А що сталося?

Я знизала плечима, і налила для себе каву.

― Гриша знайшов іншу жінку.

― Не зрозуміла. Як це іншу жінку? Ось так по клацанню? ― мама явно була засмучена, ніби від мене чоловік пішов.

― Ну, ось так, мамо. Зустрів іншу, а я для нього недостатньо хороша.

Я відпила трохи кави, і перевела погляд у вікно. Морозно, але сонечко пробивається.

― Дивно це. Коли він мені дзвонив два дні тому, нічого подібного не помітила.

― Мам, чому він тобі дзвонить постійно? Скаржиться на мене чи що?

― Та ні, що ти. Просто говорив, що ти йому про себе нічого не розповідаєш особливо. А йому цікаво. Чому ти така потайна, Ніно? Може через це він пішов до іншої?

― Мама, а ти впевнена, що такому чоловікові, як Гриша є справа до мого життя? Відкрию тобі секрет, його цікавлять тільки жінки. Багато жінок, і різні. Сьогодні одна, завтра інша.

― Навіщо ти так про нього?

― Припини його захищати. Він бабник.

― Моя дочка не могла повестися на такого.

― Виявляється могла, мамо. Він тільки сексу і хоче, а на мої почуття йому плювати. Він навіть квіти не може подарувати, тому що вважає це принизливим.

― А що ти зробила для того, щоб він тобі подарував квіти.

Я зі стуком поставила чашку на блюдці, і нахмурилася, дивлячись на маму.

― Щоб дарували квіти, не треба нічого робити. Якщо чоловікові подобається жінка, він сам захоче її радувати. У мене таке відчуття, мамо, немов він твій син, а я блудна невістка. Чим він тебе підкупив?

― Та нічим, ― відмахнулася вона, і опустила погляд у чашку, ― просто він мені здався таким серйозним. Та й гарний, заможний.

― Угу, тільки штани постійно розстебнуті. Гаразд, мамо, давай на чистоту.

Я допила каву і відставила чашку вбік. Настав час сказати правду.

― Ми з Гришею ніколи не були у стосунках. Ми познайомилися випадково, між нами спалахнула пристрасть. Одна ніч і все. Більше нічого.

― Дивно, що у мене інші відомості.

― Це брехня, мамо. Все через Макса, який занадто багато чесав язиком. Ти була так рада за мене, що мені не хотілося зізнаватися. Вибач.

― Значить, між вами ніколи нічого серйозного не було? ― з засмученням у голосі, уточнила мама, на що я ледь помітно похитала головою.

― Гриша не той, хто мені потрібен. Він багатий діловий чоловік, який підписує документи в компанії якихось дівиць, які потрібні там для статусу. Я цього терпіти не буду.

― Ви зовсім не спілкуєтеся?

― Зараз ні. Хоча він вважає, що я його жінка. Але при цьому відпочиває з якоюсь бабою, яка на все готова заради грошей. Загалом, домовмось, я вільна дівчина, а Гриша, це просто... випадковий перехожий.

― Мені дуже шкода. Але тепер я хоча б знаю правду.

Я посміхнулася і стиснула руку мами, яка дуже засмутилася, дізнавшись правду. Але краще так, ніж постійно жити у брехні.

Більше підіймати тему про Гришу ми не стали. Трохи перемили кісточки знайомим дівчаткам, поговорили про мою роботу, і мама поїхала додому. Я повернулася на кухню і посміхнулася. На столі стояв пиріг з моєю улюбленою малиновою начинкою. Завжди любила пироги, які готувала мама. Вони найсмачніші, а головне, зроблені з душею. Якщо мені пощастити стати матір'ю, я теж буду такі пекти, щоб у моєї дитини були приємні спогади з дитинства. А скільки я пам'ятаю, мені мама завжди пекла пироги, булочки та різні ласощі.

Сумно посміхнувшись, відрізала шматочок солодкого, і наливши ще каву, вирішила, що сьогодні порадую свій шлунок, а завтра вже піду в зал. Тільки от якщо говорять від солодкого настрій підіймається, то у мене навпаки. Стало дуже сумно і прикро. Чому Гриша саме такий? Невже я йому зовсім не подобаюся? Навіщо тоді гучні слова про те, що я тільки його, і він нікому не дозволить до мене підійти. Для чого ці власницькі жести?

Відставивши порожню чашку в раковину, зазначила, що на вулиці вже повністю стемніло, і на душі стало ще тужливіше. Самотньо. Набридло мені бути однією, хоча і претенденти на мою руку і серце були, тільки ось я нічого до них не відчувала. А зараз стало так прикро і холодно, що захотілося просто розплакатися. Я не розуміла своїх почуттів до Гриші, не могла сказати, що це закоханість, але він мені подобався. Він мені був цікавий, а я йому ні. Звичайно, адже я не та, хто буде розставляти ноги за кожним його покликом. Не та, хто буде терпіти його витівки та пригоди з бабами. З такою, як я, йому буде нудно.

Погасила світло в кімнаті та скинувши з себе одяг, в одній білизні завалилася на ліжко й укуталася в ковдру. Сама не знаю чому, по щоці покотилася сльоза. Чи хотіла я, щоб Гриша зараз обійняв мене? Так. І мені не соромно в цьому зізнатися. Я хочу його ласки, але тільки не таку, щоб заради сексу. Просто хочу обіймів і турботи.

Різко відкинула ковдру, включила світильник і відшукала в комоді Гришину футболку. Ту саму, в якій виїхала з лісу. Стягнула ліфчик і одягнула на себе футболку. Якщо чесно, я навіть не випрала її, щоб зберегти запах мого грубіяна.

Погасила світло і вляглася назад під ковдру.

Можна ж уявити, що це його руки мене обіймають?

Я вже почала засинати, коли зрозуміла, що щось змінилося. Стало тепліше, затишніше. Запах Гриші. Добре все-таки, що у мене є ця футболка.

Під грудьми стиснулася чиясь рука, і я зрозуміла, що це ні хріна не сон. І не футболка.

― Тихіше. Це я. Спи.

― Гриша? ― ошелешено уточнила я, і спробувала вирватися з його захоплення, але у мене нічого не вийшло. Він занадто сильний.

― Чого ти брикаєшся? Я тебе не з'їм, просто поруч посплю.

― Ти зовсім охренів? Звали звідси.

― Ніна.

― Встань з мого ліжка, Гриша.

Я все ж вислизнула з його захоплення, і притиснула до грудей ковдру. Грубіян сів з іншого боку ліжка.

― Ти зовсім розумом рушив? Навіщо приперся до мене додому, і звідки у тебе ключ?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍