Вікторія Хартманн (viktoria hartmann) - На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)

Стараючись більше про неї не думати, я відвів погляд на вечірнє місто.

Амелія була вродливою. Вона ніби найсолодший сон і хотілося, щоб він ніколи не завершувався. Якби не її кошмарний характер, в неї можна було б закохатися. І від цього кохання ніколи не знайшлося порятунку.

— Мені було 15, коли я познайомилася із старшокласником. Тоді я навчалася в 9 класі, а він був у 11. Ми з Русланом подружилися одразу ж. В мене ніколи не було друзів у школі, тому я дуже цінувала дружбою з ним.

Я не перебивав її. Напевно, у них щось трапилось. Інакше чому б вона зараз з таким сумом розповідала мені про нього?

— Ми часто гуляли і разом робили домашнє завдання. Дивно, але він встигав робити своє і допомагати мені. Іноді навіть просто забирав мого зошита і все писав замість мене.

— Він тобі подобався? — не знаю чому я запитався це, але дивлячись з якими почуттями вона розповідає про нього, я зробив саме такий висновок.

— Так, подобався. Але ми ніколи про це не говорили, тому що у нього була дівчина. Одна за іншою. А я так і залишалася подругою.

Я протягнув їй знову ложку і вона взяла її, відібравши у мене десерт.

— Сьогодні я дізналася, що він одружується.

Тепер зрозуміло, що її так розчарувало. Виявляється, у чортеняти теж є серце і вона здатна на таку річ як любов.

— А ще я дізналася, що також йому подобалася деякий час. Ми були занадто боягузливими, щоб одне одному зізнатися. Якби я була трішки сміливішою, то на місці його нареченої зараз була б я.

Я не знав, як краще підтримати Амелію, тому мовчав. Краще так, аніж сказати якусь річ, від якої їй може стати гірше. Амелії справді було боляче і на декілька секунд мені стало її шкода.

— Це він тобі розповів про заручини?

— Так. Сьогодні вранці. І я могла б зараз вдома плакати в подушку, але сиджу тут з тобою.

— Взагалі, ти мала б зараз бути в холі.

Вона повернула голову і подивилась на мене дуже роздратованим поглядом і я посміхнувся. Навіть коли вона сердиться — залишається привабливою.

— Пробач, що змінив твій графік роботи.

— Даніель Філц вибачається переді мною?

— Не радій одразу ж. Це вперше і востаннє.

Вона сумно посміхнулася і знову поглянула на місто. Амелія почала їсти десерт і протягнула мені, щоб я теж міг взяти і насолодитись його смаком.

— Дякую, — шепоче вона. — Мені стало краще.

— Прошу, — відповідаю їй. — Знаєш, ти можеш піти додому, якщо втомилася. Я впевнений, що твій напарник впорається сам.

— Справді? Так просто відпустиш?

— Ні. Заберу премію, яку виписав за допомогу з Катрін.

Вона знову хмуриться і я сміюся.

— Жартую. Якщо дійсно хочеш, то можеш піти додому.

Вона киває головою і дякує ще раз. Ми закінчуємо їсти тирамісу, після чого я допомагаю їй піднятися і вона йде до ресепшену. Моя вечеря вже давно охолола, але я не звертаю уваги на це.

Я тільки що доторкнувся до Амелії.

І це було... цікаво.

У неї дуже ніжні долоні і я боявся ненароком зробити їй боляче. А ще приємний дотик.

Дурень Даніель, про що ти думаєш?

Сідаючи на диван, мені ввижається, що щось сяє на підлозі. Там справді щось є. Я підходжу ближче до дверей, які ведуть назад до готелю і помічаю маленьку сережку у формі серця. Напевно, це сережка Амелії.

Ліфт зайнятий. Він щойно почав спускатися вниз, тому мені доведеться йти по сходах, якщо хочу наздогнати Амелію. Швидко біжу вниз, іноді навіть перестрибуючи сходинки. Коли я встиг розпочати цей марафон бігу за дівчиною? Та ще й за чортеням?

Добігаю до першого поверху якраз в той час, коли Амелія прощається зі своїм напарником, Джейком, і йде до роздягальні. Я наздоганяю її і віддаю сережку. Вона якось сумно дякує мені і йде, не затримуючись.

Я повертаюся на терасу, де все ж таки намагаюся з'їсти свою вечерю. Але в моїй голові занадто багато думок, щоб спокійно вечеряти. Я дивлюся на те місце, де декілька хвилин тому ми сиділи разом з Амелією, і посміхаюся. Можливо, Маркус був правий і вона дійсно хороша?

Я сідаю на край і дивлюся на місто. В голову одразу ж приходить написати пані Вернер і сказати, щоб повернула старий графік Амелії, що я і роблю. Вона не витримає декілька нічних змін підряд, особливо якщо їй зараз так погано.

І коли це я почав перейматися почуттями якогось чортеняти?

Написавши пані Вернер повідомлення, я думав про те, що було би, якби в першу нашу зустріч ми не посварились. Можливо, ми б змогли стати друзями. Амелія, здається, хороший друг.

— Звичайо повірив, а як інакше?

Чую її голос і опускаю погляд вниз. Амелія виходить із чорного входу, розмовляючи по телефону.

— Серйозно? Ти справді чортеня, Амелія! — сміється якийсь дівчачий голос.

Я впізнаю. Це Мія. Вони, очевидно, розмовляють по відеозв'язку.

— Це йому буде уроком. Амелію Скотт не можливо перехитрити. Він думав, що я не дізнаюсь про те, що в нічну зміну працює тільки один портьє? Хотів помститись мені? Ха! Я завжди буду на крок попереду!

Амелія зникає будинком, а я починаю сміятись.

— Паскудне дівчисько! — кричу я на всю вулицю.
Сподіваюся, вона мене почула.

Як вона змогла мене перехитрити? Акторка, блін! Так вдало розповідала про трагічну історію кохання! Та ще й десерт мій з'їла!

Ніколи не довіряйте чортенятам.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно