Анна Нікош - Центр мого всесвіту., Анна Нікош

— Алло, Стасику, ти тільки не хвилюйся. Я в поліції. Нічого страшного не сталося, точніше сталося. Але ж всі живі і здорові, а це головне.

—  Поля, я зараз дуба вріжу, кажи вже , що сталося?

— Мою машинку вкрали, мою красунечку. А в ній ще туфлики були новенькі, на підборах  і червона білизна. А ще батіг.  Хотіла тебе порадувати і здивувати . Кляті покручі, як можна було вкрасти мою машинку? - ледь не проревіла дружина.

— Полюшко, зупинись , будь ласка. Навряд працівників поліції цікавлять наші пустощі. А я скоро приїду, добре? Ти тільки тримайся і не плач. Це ж всього-навсього машина. Вона ж застрахована. А все інше ми нове купимо, хоч сьогодні , - заспокоюючи дружину, сказав Стас.

— Добре, чекаю на тебе.

Через деякий час  молода сімʼя покинула відділок поліції і , узявшись за руки, попрямувала в найближчий торговий центр. Ще за півгодини в руках чоловіка було пару-трійку пакетів , в яких лежала нова червона білизна , чорні туфлі на підборах, мереживна маска і батіг і ще деякі дрібнички.

Вони щасливо і закохано посміхалися один одному , в передчутті пустощів, що планували по поверненню додому і ніхто вже майже не згадував про вкрадену автівку.

Насамкінець вирішили купити продукти в супермаркеті, щоб приготувати на вечерю пасту з морепродуктами .

— Купимо ще вино? Я сьогодні читала про одну австралійську винарню . Дівчата на роботі дуже хвалили їх ігристе напівсолодке, - Поля потягнула чоловіка обирати вино. - Так от,  ці винороби родом з Італії і їх сімʼя займається виноробством вже двісті років. Вони знайшли місце в Австралії , де ідеально достигає виноград. І , наразі, це найбільша і найвідоміша  винарня Австралії, - продовжувала розповідати дівчина, шукаючи необхідну пляшку. - На обкладинці має бути намальований кенгуру.
 

— А ось , мабуть, воно. Є біле і рожеве. Ціна всього чотириста гривень , - вигукнув чоловік.

— Точно воно, беремо. Ми обов’язково маємо його спробувати, ну дуже вже його хвалять, - відповіла Поліна. - О, маю ідею. Можна влаштувати австралійську вечірку. Наприклад, обговорити  роман Маркуса Зусака «Книжкова злодюжка». Уявляєш , цей роман перебував у списку « New York Times Best Seller List  » понад двісті тридцять тижнів? - захопливо розповідала дружина , бачачи непідробний інтерес в очах свого коханого .

— А про що ця книга?

— Якщо коротко, то про дівчинку, яку під час другої Світової Війни батьки змушені були віддати в іншу сімʼю , щоб вона не померла від голоду. Прийомний батько любив її , як рідну дочку і   вчив дівчинку читати.А ще він  був антифашистом  і переховував у себе єврея, якому був винен.
Любов  до книг і тяга до читання у дівчинки були настільки сильними, що вона не втрималась і крала книжки  в бібліотеці жінки бургомістра.  Дуже цікава історія, написана красивою мовою. Від цієї книги отримуєш неабияке задоволення, - захопливо розповідала Поліна . - Йдемо  на касу?

— Так, люба , - відповів Стас і , повернувшись вслід за Полею , побачив поруч  застиглу медсестру Віку , що явно підглядала і підслуховувала їх розмову.

— Доброго вечора, Вікторія , - привітався чоловік. - Теж прийшли обрати вино? Моя дружина дуже радить спробувати ігристе напівсолодке з кенгуру на етикетці.

— О, доброго вечора. Так, дійсно, мені його порадили дівчатка , ми взяли на пробу, можливо і вам сподобається, - підтвердила Поля. 

— Дякую, - тільки й змогла вимовити медсестра. Бо таки була ошелешена від усміхненого і закоханого  виразу обличчя молодої дружини Станіслава Сергійовича. Вона ж має плакати і рвати на собі волосся ! Вона що не в курсі , що в неї більше немає автівки ? Так і хотілося розмазати той щасливий вираз обличчя їй по писку. Схопила пляшку вина і побігла геть, ледь стримуючи сльози відчаю. Бо цій клятій Поліні нічим , здавалось , не насолиш.