Яна Янко - Він та Вона, Яна Янко

– Чого ти дивишся? – запитала вона відчувши як горять її вуха. 
– Просто я радий, – відповів Ян.
– Чому? 
– Тому, що змін тебе розвеселити.

Еліза від цих слів знову почервоніла. Тепер її обличчя теж палало, а не тільки вуха.

– Що ти таке кажеш, – пробурмотіла вона оминаючи його погляд. 
– Просто захотів, щоб ти знала про це.
– Чому? – невпевнено спитала Еліза. 
– Я завжди хотів побачити як ти смієшся, – відповів Ян. – Особливо якщо твою усмішку викликав я. 
– Чому саме зараз? 
– Просто, ти була трохи зайнятою ненавистю до мене, щоб я міг так зробити раніше, – пожартував він.
– Ненависть - сильне слово, і її зараз немає, – зніяковіло посміхнулася Еліза. – Але ти все одно не перестав мене дратувати, – пожартувала вона у відповідь.

Вони усміхнувшись один одному і замовчали. Несподівано, Ян встав та підійшов до неї.

– Не хочеш потанцювати? – запитав він простягаючи їй руку. 
– Потанцювати? Зараз? Без музики?
– Так, а що тут такого? 
– Не знаю, без музики танцювати якось не дуже.
– Зараз все буде.

Ян дістав свій телефон та увімкнув музику на повну гучність. Пролунала легка мелодія. Він поклав телефон на стіл і знову простягнув руку Елізі.

– Ну, а тепер як? 
– Добре, – дівчина поклала свою руку на його та піднялась. – Я готова.

Вони встали один навпроти одного. Одну руку Ян поклав на талію дівчини, а другу руку, що трималася вже за руку Елізи, він витягнув уперед, беручись її вести. Він зробив упевнений крок уперед між її ступнею, роблячи поворот ступні вправо. Еліза ж своєю чергою зробила крок назад, налаштовуючись на звичайний танець.

Вони повільно рухались не відходячи далеко від столу, щоб чути музику. Еліза старалась де дивитись на обличчя хлопця. А Ян навпаки, розглядав її стараючись запам'ятати всі емоції які грали на її лиці.

– Сьогодні напрочуд романтичний вечір. Тобі так не здається? – несподівано прошепотів Ян нахилившись до її вуха. 
– Невже? – теж тихо відповіла Еліза старанно ховаючи своє почервоніле обличчя. – Будемо грати в закохану парочку? – нервово пожартувала вона. 
– Чому б і ні? – вона відчула як хлопець радісно усміхнувся. – Я кохаю тебе! – прокричав він. 
– Не так голосно! – викрикнула дівчина нахиливши голову трохи назад.

Тепер вона дивилася усмішку Яна обличчя якого було дуже близько до неї. Вони зупинились. Еліза повільно підняла свій погляд та заглянула в його блакитні очі в яких було стільки ніжності й тепла, що вона була готова розсипатися від почуттів, які переповнювали її. Серце впало в п'яти, а до горла підкотив клубок.

Тільки зараз вона помітила, що від зіткнення губами їх відділяло, здавалося, лише кілька міліметрів. Вона мимоволі перевела погляд з його очей на губи та нервово ковтнула. По її спині пробігли мурашки, і вона з останніх сил намагалася не втрачати самовладання.

Коли Ян почав наближати до неї, Еліза перестала дихати. Вона не чула музики через гул в голові. Вона не могла поворухнутися, її тіло заклякло. Тільки тоді, коли дівчина відчувала подих хлопця на своїх губах вона змогла легко відштовхнути його.

Еліза відійшла від Яна, тоді вона знову змогла нормально дихати, чути музику та рухатись.

"Ще б трохи, і ми б поцілувались!", – подумала дівчина відвернувшись від Яна.

– Еліза, я...Пробач мені, – сказав Ян трохи хриплим голосом, він важко дихав стараючись зрозуміти, що він зараз робив. 
– Нічого страшного, – відповіла Еліза. – Думаю, краще нам поїхати назад, до гуртожитку. 
– Так, добре, я зараз.

Ян комусь подзвонив, щоб вони прибрали на даху. Але Еліза не звертала на це уваги. В її голові було стільки різних думок, вони не давали змогу зосередитись на тому, що зараз відбувається навколо.

– Ходімо, – голос Яна повернув її назад. 
– Так, пішли.

Вони мовчки відчинили двері та підійшли до ліфта. 
Мовчки спустилися на перший поверх та підійшли до автомобіля. 
Мовчки сіли в нього та поїхали.
Мовчки зупинилися біля гуртожитку.
Еліза вийшла з машини.

– Я зв'яжуся з тобою, щодо третього побачення. 
– Добре, – погодилась дівчина, – Бувай.
– Бувай, – відповів Ян та поїхав.

Еліза спостерігала як автомобіль зникає з її поля зору та повільно повернулась до гуртожитку. Цього разу, вона точно швидко не засне.