Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

– Та який там момент? Куплю іншу. У нас взагалі ніхто нічого не купує, все орендується. А я дурний колись придбав і ось маєш. Золотко, летімо зі мною? Я без тебе не можу, – відверто зізнається мій багатій.

– А де ж тепер житимуть твої бідолашні батьки? – уявила я страшу картину, як старенькі «погорільці» залишилися бездомними, серед їхнього гамірного Мангеттену та навіть не відповіла на його чарівні слова.

– Вдома житимуть. Предки мають будинок у передмісті й у них все окей. Маленька, за цю чарівну наївність я просто обожнюю тебе... Ну, вирішуй швидше: два квитки чи один? – тримав Богдан відкритою сторінку замовлень онлайн, а я сіла йому на руки й заглянула в кохані очі:

– Мені страшно залишатися знову на самоті, але я не полечу. Вибач, коханий! У тебе там буде купа справ, а тут оце: «Здрастуйте, я з України!» Ні, залишуся керувати, ти ж для цього мене наймав, – лукаво посміхаюся й пригадую нашу співбесіду в Пасажі.

– Диво моє сумлінне! Я ж тоді лише несміливо припускав, що зможу скорити чарівну красуню, а тепер до нестями щасливий! Добре я швиденько, – натиснув він на клавіші й замовив один квиток.

– Не хочу, не хочу, не хочу! – істерила я. – Ти щойно став моїм і знову зникаєш. Навіщо земля така велика? Чому ти не на Подолі свій бізнес замутив?

– Не дуже знаю де це, але й на Подолі замутимо. А ще нам треба розв'язати одне серйозне питання. Я хочу припинити своє безпліддя. Можна? Бо як повернуся, ми відразу зробимо первісточка, – випалив Шеремет.

– Знаєш, я боялася запитувати. А хіба в тебе ще немає дітей? – врешті порушила питання, яке давно мучило мене.

– Немає й не було ніколи. Я ні з ким не хотів. А з тобою цілу футбольну команду хочу. Як зустрів, відразу подумав, що саме такою бачу маму своїх малюків. Ось і нагодився випадок прибрати ту ваду,– грайливо й віддано зазирав Богдан до моїх очей своїм магнетичним поглядом.

– Милий мій, роби як вважаєш за потрібне. Яке я маю право вирішувати? Ти лише два дні тому став МОЇМ...

– Неправда! Ми народилися одне для одного, тільки до зустрічі довго прямували. Пішли додому збиратися. А ще ми трішки попрощаємося, аби вистачило сил не бачитися кілька днів. Хочу тебе до останньої крапельки...

Сьогодні Богдан уже не боявся кохатися, сміливо й невпинно, наче востаннє у житті. Він то ніжно посміхався, то від щастя плакав. Інколи здавався тендітним хлопчиськом та разом з тим генієм задоволення і втіхи.

Я не поїхала його проводжати, наш водій повіз. Просто не могла стояти там, біля великого вікна й дивитися як злітає лайнер, що залишає мене на самоті з тугою й чеканням.

Дивно, але тепер в найскладніші моменти мене тягнуло до Вероніки. Я знову призначила їй побачення в плавучому ресторані й стара-нова подруга примчала на своєму Ягуарі доволі пунктуально.

– Ну, розповідай: що знову трапилося? – наче особистий психолог запитала вона, без передмов. Можливо, через її відверту професію дівчина не мала схильності до слизьких реверансів. А взагалі вона завжди була відвертою.

– Нікусю, в мене так багато новин, що не знаю з чого й почати, – тягнула я свою снобську паузу.

– Почни з Шеремета. Пліткують, що ти його все-таки захомутала. Правда це чи ні? – знаєте, від таких людей як Ніка, світ стає чистішим. Без отого сюсюкання та гидких натяків вона краща за багатьох людей.

Я щасливо розсміялася й підтвердила:

– Дякую, лікарю, у мене все в порядку. Ми дуже кохаємо одне одного й думаю, з часом, одружимося та заведемо дітей. Принаймні, він цього хоче.

– А ти? Чого хоче краща учениця десятого «А»? Бо саме це важливо. У мужиків, з будь-яких країв, лише одне на думці: діти та кухня. А красуня й розумниця Злата Шевчук чого хоче?

– Нікусю, не повіриш, але у нас спільні думки. І не тільки вони. Ми так блаженно підходимо одне одному, що навіть страшно стає. З першої миті сплелись, а зізнаватися не бажали.

– Та ясно-ясно. Ти ще минулого разу була готова, я лише трішечки підштовхнула, – попивала коктейль Ніка, а її очі сяяли щастям за мене.

– Вероніко, вибач за відвертість, а навіщо це тобі? – чесно поцікавилася у подруги.

– Дивна ти, Златко. Ну, повинен же хтось у цьому житті бути щасливим. Я не можу. Тоді чому не ти?

– Тобто? А чого це ти на собі хрест поставила: молода, гарна, не бідуєш, – полізла я людині в душу.

– Це так, от тільки діточок у мене ніколи не буде. Профукала я в юності своє жіноче щастя, а тепер буду роздягатись, аж доки не викинуть на смітник, – без емоцій відповіла мені бідолашна і я зрозуміла, що не мене життя випробовує, а саме її. Адже я кохана й кохаю та думаю зможу мати дітей. У мене є здорові батьки, цікава робота й гарна освіта. А в Ніки цього нічогісінько немає та вона бажає щастя мені!

– Пробач, Ніко, я не знала. І що нічого не можна зробити? – знову несу наївняк.

– Чому ж не можна? Дитбудинки просто кишать малятами. А чоловіки? Та вони мені вже всі однакові. Це тобі поталанило на шикарний екземпляр. І треба ж було йому до нас втрапити саме того вечора! Хоча від долі не втечеш. Ну, давай ще по одному, а то мені на вечірню програму треба пхатися, – спокійно підсумувала подруга й замовила нам по коктейлю.

Розділ 15. Чорна тінь

Не секрет, що дівчата як тільки відчують владу над заможним коханцем, миттю починають вимагати щось дурне:

– Ма-ась! Купи, мені це, я хочу... А ще он те...

Може я й не зовсім права, але так воно є. Своєю витримкою я не пишаюся та з останніх сил чекаю на дзвінок Богдана й не дістаю, якщо людина зайнята серйозними справами. Шалено переживаю й сумую за Коханим та наче в рот води набрала. І нагорода не примусила чекати.

– Привіт, моє щастя! – почула я з трубки й від насолоди навіть подих перехопило: – Чому ти мовчиш, я ж хвилююся?

– Дякую, у мене все добре. А як ТИ? Чесно кажучи з телефоном в руці я ношуся день і ніч. Кілька разів намагалася натиснути виклик, але розумію, що тобі не до мене. Тому не смію заважати, – виштовхую з себе все та чую важке зітхання:

– Що ти таке кажеш? Ти - головна у моєму житті. А ще я точно тебе не вартий. Бо ти чуттєва як вранішня квітка, але незламна мов граніт. Кохаю тебе безмежно! Тут все в порядку. Квартира згоріла вщент, страхова сума оскарженню не підлягає. Лише тебе всюди не вистачає, хоч вовком вий. Тому скоро вилітаю.

– Добре, я чекаю і кохаю! Ти показав мені солодкий світ, без якого я себе не уявляю. Холодно й сумно в ліжку, так само як тобі... – понесло мене.

– Златочко, змилуйся! Без тебе не спиться і шалено хочеться опинитися у твоєму теплі... – шепоче до нестями зморений вимушеним утриманням чоловік та змінює тему: – Краще розкажи про офіс.

– Там порядок. Народ косить бабки, як дурний. Тарнавська перекинула свою нову базу. Підписала тобі купу поляків. І така закордонна пані стала, що й не підійти. Щодо неї, давно хочу в тебе запитати, можна? – користуюся правом коханої жінки.

– Все, що завгодно, маленька.

– В ту першу презентацію на Печерську, коли ти був на сцені, а я милувалася в закуточку - вона помітила закоханий погляд твоєї помічниці й сказала таке: «Не дуже западай на це диво, бо воно підступне й безсердечне...» Я й досі не розумію, що вона мала на увазі?

Богдан весело розсміявся й перепитав:

– Що так і сказала?