Інна Земець - Двічі в одну річку, Інна Земець

Глава 5

До свята купила собі гарнющу сукню: довгу, з розрізом аж до інтриги і під колір очей та волосся – шоколадну. Декольте глибоке, оторочене золотавими нитками – мрія, а не сукня! І сидить пречудово. Одна біда моя споконвічна – задовга трохи. Та на той випадок маю височенні туфлі - додають мені одразу п’ятнадцять сантиметрів. Ходити в них трохи страшно, але ж на полювання збираюсь, не до комфорту, зате озброєна. Поринаю у хмаринку парфуму, додаючі до образу трохи гіркого меду «Alahine», і викликаю таксі. Дорогою підбираю Олю і прямуємо до виїзда з міста. Оля вдягнена теж святково, та у іншому стилі – весілішому і ще відвертішому.

- Ну шо, готова вразити світ, попелюшко? – питає подруга.

- Ще б пак! – відповідаю я з усією впевненістю.

Прибуваємо на місце із годнним запізненням, тож ресторан гуде. Пригощаємось канапками і шампанським, знайомлюсь з її друзями і братом, трохи танцюю, та не захоплююсь – на котурнах не наскачешся. Йду залою в супроводі Оліного брата, мило теревенимо аж поки на очі не потрапляє знайома чорнява дилда. Зараза, ти мене тепер весь час переслідуватимеш? Куди не піду – скрізь та дівка. Роздивляюсь здалеку. Сукня у неї без фантазії: червона, коротка, та з вирізом на спині аж до сорому. Звісно, декольте немає, бо спереду має скромний набір для пінг-понгу, нема чим вихвалятись. Брат Олі відволікається на сцену, де якраз витанцьовує і вдає що співає поп-зірочка, а я випинаю груди ще більше і сміливо йду прямо. Лариса помічає мене на підході і розтягує закривавлені помадою губи в посмішці:

- Наташа! Добрий вечір, не очікувала вас тут зустріти.

- Вітаю. Уявіть і моє здивування, коли вас побачила. Куди не піду – скрізь ви височієте.

- А де ми ще бачились? – здивовано питає вона. Дійсно, вона мене лиш раз - як у офісі незабутньо познайомились. Не казати ж їй про ресторан.

- Не зважайте. А ви тут з начальником? – не сама ж вона приїхала, отже і Андрій тут.

- Ні, з нареченим, - вдоволено посміхається вона.

Аж в голові запаморочилося. Тобто він вже їй пропозицію зробив хоча ще наш шлюб не розірвано?

- А нічого, що я з тим нареченим три роки жила і досі ще не розлучена?

- Ви про Андрія? – розгублено питає Лариса.

- Ні, про Санта Клауса! – зло випалюю я і бачу, як до неї підходить і подає бокал якийсь незнайомець.

- Тримай, Лара. Знайому зустріла? – питає він і повертається до мене, - Максим.

- Наталя, - протягую йому руку у вітальному жесті.

- Бачу ви без бокала – тримайте, - віддає мені свій, - Я собі зараз принесу.

Я дивлюсь на нього, Лариса дивиться на мене. Ковтаю бульбашки в кілька ковтків. Позорисько яке!Треба щось казати, та гадки не маю що саме.

- Лариса, прошу вибачення, щось я сьогодні мабуть з напоями перебрала міри.

- Та нічого, всяке буває, - все ще очманіло кліпає очима персональна помічниця, - Я з ним вже два роки разом, навесні одружуємось, - на всяк випадок додає вона.

- Мої вітання, бажаю щастя та злагоди.

- Дякую.

На весільне запрошення з очевидних причин не чекаю, тож швидко прощаюсь і тікаю подалі від сорому, та він біжить за мною. Шукаю Олю і її компанію – хочеться сховатись ще далі, та знаходжу прихисток у їх юрбі. Перекидаючись жартами під шампанське помічаємо, що до опівночі лічені хвилини. Компанія шумить і хоче зустріти Новий рік  поцілунком – як в кіно. Потроху відходжу подалі, бо схоже Ольчин брат Артем мене за пару собі обрав. Хлопець він приємний, та цілувати його бажання нема. Не брехати ж, що герпес на губі скочив – краще втечу. Прощаюсь зі старим роком подалі від компанії і під бій курантів загадую бажання: «Хочу зустріти красеня». Бажання збувається миттєво – розвертаюсь і влучаю в Андрія:

- Ти тут яким дивом?

- А ти?

- Я з подругою за компанію приїхала.

- А мене новий партнер сюди запросив.

- І шо, сам поїхав?

- А ти з супроводом?

- З подругою.

- А я зі світлими надіями.

Андрій  вивчає мене незадоволеним поглядом своїх сіро-голубих мікроскопів з ніг до маківки, я споглядаю на нього. Він підстригся, трохи вкоротив собі русяве волосся, яке я так любила куйовдити пальцями:

- Бачу ти зачіску змінив.

- Довелось. Волосся дибки стояло, як згадував як ти від РАЦсу реактивно стартонула.

Мить дивної приязності розчиняється в хвилі люті:

- Шкода, що справу до кінця не довели. Могли б зараз два свята мати.

- Ти й до подання заяви як на свято вбралась,  – шось йому так пече, що аж іскри з очей летять.

- В якому сенсі?

- Наче на костюмовану вечірку - в костюм різдвяного ельфа вбралася, геть саме зелене з червоним.

- Болотяне з багряним, дальтонік. Чи тобі зверху погано видно?

- Зате сьогодні мені все добре видно, аж підлогу крізь твоє декольте бачу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍