Джулія Ор - Продана дияволу, Джулія Ор

Розділ 12

-Я хотіла поговорити- запитала я через деякий час. Ми прийняли душ, знову пестячи один одного, а потім перемістились на ліжко. Артем лежав на спині, поклавши одну руку під голову, а я поклала голову йому на груди, від ніжно перебирав моє волосся вільною рукою. Це здавалось так добре і правильно. Вперше за багато років я відчула себе спокійно і в безпеці.

-Говори- коротко відповів чоловік.

-Навіщо приходив вітчим? Я бачила вас.-  зізналась я . На секунду рука завмерла, та потім продовжила мене гладити.

-Я не  хочу відповідати- намагався уникнути відповіді чоловік.

-Будь ласка. Я маю право знати. Це ж і мене стосується.- припіднялась на ліктях щоб заглянути йому в очі.

Артем голосно видихнув.

-Приходив вимагати грошей.- різко кинув.

-Що?- мої очі округлились. –В сенсі?

-Сказав що йому потрібні гроші, і якщо я не заплачу, він подасть заяву до поліції, що я викрав тебе, і утримую тут проти волі.- в голові шумить, я намагаюсь втямити сказане.

Козел. Продав мене, і все одно, знову намагається отримати вигоду.

-Я не повернусь до нього-тихо промовляю я.

-Я не віддам тебе йому! Чуєш?-міцніше притискає до себе, а я й не проти, ще сильніше тулюсь до його міцного тіла.

Я бачу як в ньому знову прокидається бажання. Член встає відтягуючи тканину боксерів. Чоловік перевертається на бік, злегка нависає наді мною, хижо посміхається.

-Я знову голодний, моя сучко.-накриває губи в поцілунку, шарить руками по тілу.

Наші пестощі перериває дзвінок телефону Артема, він вимикає звук. Та через кілька хвилин в двері стукають.

-Блядь- виругався він встаючи, і прямуючи до дверей. Я швидко прикриваюсь простирадлом, коли чоловік відчиняє двері. На порозі один з охоронців.

-Там поліція! Хочуть вас бачити!- автоматичним голосом відчититується він, і кидає на мене  швидкий погляд.

-Тьома- ледве шевелю губами.

-Чшш. Я ж сказав, я не віддам тебе йому. Все буде добре.

Чоловік одягнув штани, футболку, і підійшовши до мене, притис до  себе.

-Одягайся. Вони захочуть поговорити з тобою.- і вийшов.

Одягнувшись, пішла на перший поверх. Почула голоси з кухні. Зайшла. За столом сидить Артем, два поліцейських. Перед ними стоїть кава, та ніхто з них і не торкнувся її.

-Доброго дня-привіталась.

-Вітаю- відповіли.-Олександра Павлова?

-Так- пересохшими губами відповіла.

-Можна задати вам кілька питань?- риторичне питання. Можна подумати якщо б я сказала ні, вони б розвернулись і пішли.

-Звісно- все ж ввічливо відповіла я. Підійшла ближче до столу, і сіла поряд з Артемом. Він стис мою долоню підтримуючи і заспокоюючи мене.

-Ви знаходитесь тут добровільно?

-Так, звісно.

-Вас не утримують тут силою?

-Звісно ні! Що за маячня. Як бачите кайданків на мені немає, я вільно переміщуюсь.

-Ваш опікун звернувся до нас з заявою, Що Артем Басов викрав вас, і утримує в своєму домі силоміць.

-Маячня!-вибухнула я. Хотілось крикнути що він сам продав мене, та я зроблю лише гірше.- Я повнолітня, і сама можу обирати де мені жити. Тому якщо вітчиму не подобається мій вибір, нехай змириться.

-Я ж говорив вам-втрутився Артем.-Саша тут на правах гості, моєї дівчини, і аж ніяк не полонянки.

-Так, ми бачимо-відпові інший поліцейський.-Дякую що   приділили час. До побачення.

-До побачення- попрощались ми, і Артем кивнув охороні щоб провели їх.

Тільки коли поліцейські вийшли з будинку я видихнула.

-Твоя дічина?- тихо запитую. Може він так сказав лише щоб швидше поліцейських випровадити, а я тут вуха розвісила.

-Тільки якщо ти хочеш.