Жорж Сіменон - Замах на бродягу

Про Віктора не було нічого чути цілих п'ять років, але його ім'я і прикмети весь час залишались у блокнотах тисяч поліцаїв у десятках країн.

Одного грудневого дня шербурзька портова поліція затримала чоловіка, який щойно зійшов з товарно-пасажирського пароплава, що прибув із Панами. Він був майже в лахмітті і мав страшенно змучений, хворобливий вигляд. Його паспорт на ім'я Анрі Соера був давно прострочений.

— Прошу йти за мною, — сказав поліцай, обмінявшись поглядом із своїм колегою.

— Навіщо?

— Проста формальність.

За кілька хвилин Анрі Соер сидів перед інспектором портової поліції, який скептично розглядав його паспорт.

— Як твоє ім'я?

— Там же написано — Анрі Соер.

— Де ти народився?

— В селі… Тобто в Страсбурі.

— То в селі чи в Страсбурі?

— Прочитайте самі.

— А де ти ходив до школи?

— Там же… в Страсбурі.

— Це часом не на набережній Сен-Нікола?

Інспектор назвав ще кілька вулиць, площ, готелів, ресторанів.

— Це було так давно, — зітхнув пасажир, обличчя якого вкрилося потом.

Він, мабуть, схопив лихоманку в тропіках, бо його тіло почало раптом конвульсивно здригатись.

— Як твоє ім'я?

— Я ж вам сказав.

— А насправді?

Затриманий не здавався, хоч йому, видно, ставало все гірше.

— Де ти дістав цей паспорт?

— Там усе написано.

— Оце й дивно — паспорт у тебе не фальшивий, а ось ти — не той. Дай руку!

За хвилину на двох аркушах білого паперу зачорніли відбитки пальців.

— Що ви з ними робитимете?

— Перешлю до Парижа! Там зразу скажуть, хто ти.

— В такому разі… — зітхнув затриманий.

— Твоє ім'я?

— Віктор Ріку.

Цього не чекав навіть сам інспектор. Підійшовши до картотеки, він вийняв одну з карток.

— Віктор з бульвару Курсель?

За десять хвилин Мегре, який, сидячи в своєму кабінеті, саме розбирав донесення, почув протяжний телефонний дзвоник і взяв трубку. Доповідав інспектор шербурзької поліції.

Другого дня в тому ж кабінеті перед ним, з байдужим виразом приреченості на жовтому, змученому обличчі, сидів його давній знайомий.

— Як тобі вдалося виїхати з Парижа?

— Дуже просто. В мене був паспорт на чуже ім'я, а на розі мене чекала міністерська машина.

— Як це сталося?

— Ви, мабуть, пам'ятаєте, що п'ять років тому міністром внутрішніх справ був пан Бруйяр. Ми познайомились, коли мене мали судити, за лісника… Тоді він був прокурором і страшенно боявся пана Фюмаля. Він робив усе так, як той хотів… Хазяїн дав йому за мене п'ятсот тисяч франків і, здається, взяв розписку… Але мені прокурор сказав, що мене виправдають, якщо я пообіцяю зробити йому послугу, коли він до мене звернеться. Ставши міністром, він якось подзвонив мені в сторожку, і ми зустрілись в парку Монсо. Він хотів, щоб я викрав його розписки із сейфа пана Фюмаля. Вони лежали зверху в блакитному конверті. Хазяїн при ньому якось вийняв їх і погрожував, чи що… Сказав, що я можу нічого не боятись, коли передам їх йому. А я вже давно хотів тікати від хазяїна, та він казав, що відправить мене на каторгу… Ну, а решту ви знаєте.

— Отже, паспорт дав тобі сам Бруйяр?

— Після того, як я передав йому конверта. Там була ціла купа якихось папірців. Він же й одвіз мене в Орлі… А звідти я полетів до Ріо-де-Жанейро. До речі, де він зараз?

Мегре мовчав, хоч йому було відомо, що три роки тому, після чергового падіння уряду, Оскар Бруйяр змушений у був сам тікати за кордон, бо виявилось, що він занадто активно співробітничав з німцями за часів окупації.

— «Лугера» ти дістав теж від нього?

— Ні. Пістолет у мене був.

— Скільки ти взяв грошей?

— П'ятнадцять мільйонів. Але п'ять довелось оддати пану Бруйяру.

Опинившись в Ріо-де-Жанейро, Віктор спочатку хотів стати фермером, але виявилось, що там усе не так, як удома, — орної землі було обмаль, усюди буяли непрохідні тропічні ліси. Він почав учащати до барів на околицях бразільської столиці, де його п'яного обікрали. За два роки від десяти мільйонів не залишилось ані су, і він був змушений іти працювати.

— Я більше так не міг. Тому й повернувся.

Газети, які колись зчиняли такий галас навколо нього, обмежились коротким повідомленням про його арешт — усі вже давно забули про справу Фюмаля.

Віктора навіть не судили. Оскільки свідки роз'їхались невідомо куди, слідство затягувалось, і за кілька місяців після повернення він тихо помер у тюремній лікарні, де його тричі навідав комісар Мегре.

Автором тисячі й одного роману називає зарубіжна критика відомого письменника Жоржа Сіменона — і в цьому визначенні перебільшення не таке вже й значне. Сучасна світова белетристика не знає автора популярнішого за нього — загальний тираж Сіменонових книг давно перевищив п'ятдесят мільйонів примірників. Щомісяця в світі виходить друком принаймні дюжина «Сіменонів», його персонажі щодня промовляють в ефірі десятками мов на всіх континентах земної кулі. З незмінним успіхом ідуть на екранах світу фільми за мотивами його творів. Продаж Сіменонової літературної продукції та прав на її використання за кордоном став — поряд з експортом