Жорж Сіменон - Клуб «100 ключів»

Жорж Жозеф Крістіан Сіменон (фр. Georges Joseph Christian Simenon, 1903–1989) — франкомовний письменник бельгійського походження, один з найвідоміших представників детективного жанру в літературі. Прославився завдяки серії детективів про поліцейського комісара Мегре. До збірника ввійшли три романи французького письменника: «Жовтий «ягуар», «Мегре і старенька пані» і «Клуб «100 ключів».

Жорж Сіменон
КЛУБ «100 КЛЮЧІВ»
Романи

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Переклад Миколи Мещеряка

Художнє оформлення І. Гаврилюка

ЖОВТИЙ «ЯГУАР»
1. ЗАГАДКОВІ НІЧНІ ПРИГОДИ ІНСПЕКТОРА ЛОНЬЙОНА ТА ХВОРОБИ ЙОГО ДРУЖИНИ СОЛАНЖ

Коли в кабінеті Мегре нарешті погасло світло, повернуло вже на другу годину ночі. Комісар підвівся й, протерши очі з розширеними від утоми зіницями, штовхнув двері інспекторської, де чатували Лапуент і Бонфіс.

— Добраніч, хлоп'ята, — буркнув він і вийшов до просторого коридора.

Проходячи повз прибиральниць, що вже підмітали підлогу, Мегре махнув їм на прощання рукою. Як і завжди в цю пору, по коридору гуляв протяг, а сходи, якими він спускався в супроводі Жанв'є, були мокрі й слизькі.

Була вже середина листопада. Зранку йшов дощ. Прокинувшись о восьмій годині, комісар того дня так і не вийшов із свого жарко натопленого кабінету, а тепер, переходячи через двір, мерзлякувато підняв комір пальта.

— Де тебе висадити?

Викликане телефоном таксі вже чекало на нього перед головним входом управління.

— Біля першої-ліпшої станції метро, патроне.

Дощ лив як із відра, суцільними цівками, що розбризкувалися вдаряючи у тротуар. Біля станції Шатле машина зупинилася і інспектор зійшов.

— Добраніч, патроне.

— Добраніч, Жанв'є.

У їхньому житті вже можна було б налічити сотні подібних моментів, і щоразу, прощаючись після вдалого розслідування, обидва відчували однакове, трохи похмуре вдоволення.

За кілька хвилин Мегре вже піднімався сходами до своєї квартири на бульварі Рішар Ленуар. Знайшовши в кишені ключа, він обережно відімкнув двері і майже відразу почув, як повернулась у ліжку пані Мегре.

— Це ти?

Сотні — якщо не тисячі — разів, коли він повертався додому серед ночі, вона сонним голосом проказувала цю фразу, потім так само навпомацки запалювала нічника на тумбочці біля ліжка й уставала в самій сорочці, щоб глянути на чоловіка й дізнатись, у якому він настрої.

— Все скінчилось?

— Еге ж.

— Молодик нарешті заговорив?

Мегре кивнув.

— А ти не голодний? Може, я щось приготую?

Він повісив на звичне місце свого мокрого плаща і розв'язав краватку.

— У холодильнику є пиво?

Кілька хвилин тому він мало не зупинив машину біля відчиненої пивнички, щоб хильнути кухлик.

— Те, що ти думав?

Загалом банальна справа, коли можна назвати банальною справу, від якої залежить доля кількох людей. Газетярі вигадали сенсаційний заголовок: «Бандити на мотоциклах».

Якось серед білого дня перед ювелірною крамницею на вулиці Рени зупинилося два мотоцикли. З першого зійшло двоє добродіїв, з другого — один і, зав'язавши обличчя червоними нашийними хустками, кинулись до крамниці. За хвилину всі троє вибігли звідти з пістолетами в руках, прихопивши кілька годинників та коштовних прикрас з вітрини й прилавка.

Це сталося так несподівано, що очевидці події спочатку розгубилися. Відтак, отямившись, кілька автомобілістів рвонули слідом за злодюгами і відразу створили таку пробку, що рух на вулиці припинився й бандюги спокійнісінько накивали п'ятами.

— Вони на цьому не зупиняться, — сказав, як у воду дивився, Мегре.

Бо трофеї були досить мізерні. Ювелірна крамниця належала одній вдові, і торгували там переважно біжутерією..

— Вони просто хотіли виробити свою техніку нападу. Наліт на мотоциклах — такого ще не було.

Комісар не помилився: за три дні та сама сцена повторилася перед розкішною ювелірною крамницею у передмісті Сен-Сшоре. І з тими самими наслідками — хіба що цього разу бандюги повезли з собою коштовностей на кілька мільйонів старих франків; у газетах писали — на двісті, страхове агентство заявило, що на сто.

Однак під час утечі один із грабіжників загубив свою хустку, і через два дні його заарештували в слюсарній майстерні на вулиці Сен-Поль, де він працював.

Того ж вечора за ґратами опинилося ще троє — старшому було двадцять два роки, молодшому — Жанові Бошу на прізвисько Жанчик — ще не сповнилося й вісімнадцяти. Це був білявий хлопчина з довгою чуприною, син домогосподарки. Мешкав він разом з матір'ю по вулиці Сен-Антуан, а працював теж у слюсарні.

— Ми з Жанв'є цілісінький день проморочилися з ними, — понуро мовив до своєї жінки Мегре.

І випили за цей час бозна-скільки кухлів пива з бутербродами.

— Послухай, Жанчику. Ти, я бачу, налагодився мовчати. Тобі втовкмачили, що саме так має поводитися справжній гангстер. Тільки не здумай удавати, що до цього додумався тн сам чи хтось із твоїх дружків. За вами хтось стоїть. Це він усе організував, але сам залишається у тіні. Місяців зо два тому він вийшов із в'язниці і тепер не хоче туди повертатися. Признайся, що він сидів десь поруч в украденій машині й прикривав вашу втечу, влаштувавши пробку…

Ковтнувши холодного пива, Мегре почав роздягатися, коротко викладаючи дружині цю справу.

— Такі хлопчаки найзатятіші… Їм уже встигли прищепити поняття про злодійську честь…

Він наказав заарештувати трьох старих рецидивістів, серед них свого давнього знайомого Гастона Нуво. Як і слід було сподіватися, в цього бандюги було надійне алібі: двоє свідків підтвердили, що під час нальоту він сидів у одному з барів на авеню Терн.

Протягом кількох годин очна ставка нічого не давала. Віктор