Кейтрін Шкроб - Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб

Умить опиняюся біля нього, побитого. У сердешного з носа текла кров — вже присохла. Ліва нога знаходиться у неприродному положенні — вивернута в інший бік. Дихає Максим важко. 

Він побаченого розпач душить мою горлянку. Падаю на коліна й схиляюся до Макса, вмиваючись слізьми.

Те, що сталося, — моя провина. Лише моя. І від цього докори сумління розмивають межі страждання — я почуваюся монстром, що не заслуговує прощення, нелюдем, катом. Все-таки без моєї допомоги Нестор не знайшов би Максима. А саме я влаштувала цю карколомну зустріч.

Раптом усвідомлюю, що Максим у свідомості. Його зіниці спрямовуються до мого обличчя. 

— Олесю… — він тихо промовляє моє ім’я. 

— Все буде гаразд! Тобі допоможуть! — однією рукою стискаю пальці його руки, щоб надати необхідну підтримку, а іншою рукою викликаю екстрену допомогу. 

Лише зараз прийшло осяяння, що Максу необхідна допомога медиків, а я, дурепа, натомість тільки сиділа й весь час картала себе. 

Після виклику ще якийсь час плачу над колишнім хлопцем. Ох, як шкода його…

— Це зробив Нестор, так? — згодом питаю очевидне, але ж десь глибоко в душі ще наївно сподіваюся, що все не так, як здається.

— Так… — чую й від цього відвертаю обличчя з гримасою розчарування. — Цей стариган зовсім озвірів. Але ж я не вбивав його дружину. Не вбивав!

Здивовано оглядаю Максима. У нього марення?

— Що ти маєш на увазі? — міцно стискаю його руку. — Діна… загинула? — стає сухо у мене у горлі. — Повтори, що ти сказав? Максиме, повтори! 

Але медики невчасно вриваються й оперативно оглядають Максима, після цього переносять його на каталці в “карету” швидкої. 

— Ти не сказав… — підбігаю з боку, куди Максим повернувся. — Я поїду з тобою у лікарню. Гаразд?!

У цей час до нас підходить Ася, яка від побаченого не приховує жаху за виразом обличчя. 

— Що ж ти наробила, Олесю? — питає вона. — Для чого ти спрямувала сюди Нестора? 

У мене немає відповіді. Лише видихаю все повітря, скулившись.

— Я не знала… Не хотіла… — єдине, що в змозі вичавити. 

— Краще я поїду з ним, а ти запитай у Нестора, якого біса він коїть, — суворо каже Ася й заходить в авто.

Двері переді мною зачиняються — і біле з червоними лініями авто залишає територію складів. 

— Якого…? Що за… ? — лайкою між собою спілкуються робітники, що зійшлися на сирену швидкої. 

Я без жодних пояснень виходжу за ворота території й зупиняюся на роздоріжжі. Маю прийняти рішення, як чинити далі.