Кейтрін Шкроб - Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб

— Ти засмучений? — запитує Олеся, оскільки мовчанка значно затягнулася.

У цей час Емма радісно вигукує, що у неї народився братик. І це здається чимось фантастичним, зовсім нереальним. Але коли заглядаю у блакитний згорток на руках Олесі, більше не маю права не вірити у цю реальність. 

— Що ти? 

Нарешті беру на руки доньку, ступаю ще ближче до дивану й обережно сідаю біля Олесі. Син спросоння розглядає все навколо. А мене у цю мить огортає відчуття абсолютного щастя, що супроводжується усвідомленням цінності моменту. Емоції стримувати не вдається. Одночасно обіймаю усіх трьох рідних мені людей, і відчуваю нас тією повноцінною родиною, про яку я завжди мріяв. 

Цілую Олесю та сотню разів повторюю “дякую” у різних інтерпретаціях. Та словами вдячність неможливо передати, тож залишається їй дякувати до кінця життя своїми вчинками та любов’ю, що й робитиму з радістю. Хочу поглибити поцілунок, але доводиться це бажання відкласти на пізніше. Зате тепер беру на руки сина, відчуваючи, як це радісно вдруге стати татком. Воістину незабутні відчуття.

— Тепер я розумію, чому Панас просився у куми, — пригадую розмову дорогою до будинку. — Він знав… Але чому не сказав мені раніше? Панас — єдиний, хто міг випросити зі мною зустріч.

— Я й сама дізналася задовго після того, як переїхала до тебе у будинок. А ще просила Панаса не псувати сюрприз. За це він теж напрошувався у куми, — дзвінкий сміх Олесі розливається кімнатою, і його неможливо не підхопити. — А до речі, моїй подрузі Асі, яка залишилася у Ланові, попри те, що мала поїхати з країни після отримання диплома, я теж пообіцяла стати хрещеною. 

— Невже вона залишилася лише задля такої ролі? — звожу брову.

— Ще у неї у Ланові зав’язалися стосунки… — Олеся дивиться на мене з-під лоба. — З моїм колишнім хлопцем. Так вже склалося.

— З Максимом? Я винуватий перед ним…

— О це так, тому матимеш змогу перепросити. 

— При нагоді. А зараз мене цікавить те, як ви жили без мене? Що я пропустив, окрім народження сина? Хоча ще більше ви мене вже навряд чи здивуєте.

— Я здобула освіту! — радісно зізнається Олеся, якою не можу намилуватися. Вродлива, як завжди. — Неля Яківна підміняла мене, тож тепер можу похизуватися омріяним дипломом. 

— Вітаю тебе. Що ще? — я хочу знати про кожен день протягом року, кожнісіньку деталь, щоб хоча б уявити усе пропущене.

Емма стрибає навколо мене й ледь розбірливо проситься на прогулянку.

— А що, гарна ідея! — киваю. — Підемо й відсвяткуємо наше возз’єднання. Тим паче я заборгував діткам багато подарунків, чи не так? І ще обручку для коханої жінки. 

Олеся з ніяковінням відвертає обличчя, як їй це було властиво при знайомстві, але я, однією рукою тримаючи сина, іншою — ловлю за її підборіддя й знову цілую. 

Чи щасливий я тепер? Просто безмежно! У мене є все, про що мріяв, хоча й шлях до цього виявився нелегким. Тепер же моїм безпосереднім завданням є дарувати це щастя родині, і цього разу я впевнений, що доля мені усміхнеться.

Кінець