Кейтрін Шкроб - Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб

Ступивши на асфальт, щось змусило мене озирнутися. Через декілька будинків від мене зі знайомим візком прогулюється жіноча постать, не схожа на Діну. А от Нестора біля неї я впізнаю відразу.

Спираюся до воріт й міркую, чи йти до них, чи зачекати на місці. А коли впізнаю Нелю Яківну, звісно, вирішую не провокувати зустріч. Однак Нестор не змушує чекати. Швидким кроком рушає у мій бік. Сам, і це найбільше тішить. Адже, швидше за все, зараз ми залишимося у будинку наодинці. Однак коли Нестор наближається, я помічаю його сердитий вираз, що змушує мене напружитися. А коли цей чоловік підходить зовсім близько, я усвідомлюю, що ще ніколи його не бачила настільки злим. 

— Доброго ранку, — сподіваюся, що моя мила усмішка змінить його настрій. 

Втім, я помилилася. Нестор опиняється майже впритул й вимогливо питає:

— Де знайти Максима?! 

Його очі червоні від люті, груди здіймаються від частого дихання. Тон — гірше за все. Здається, я відчуваю у ньому ненависть до себе. Але хіба є для цього причина?

— Максима?

— Так, твого хлопця! Де його можу знайти?! — Нестор долонею б’є по воротах біля мого вуха. Це відчувається, наче щойно ляснули мене.

— Господи, Несторе, що сталося? Прошу, поясни, для чого його шукаєш?

Один лише вигляд коханого чоловіка вселяє страх. Це зовсім не той врівноважений Нестор, якого я знаю. 

— Відповідай, Олесю! — вимагає він. — Ти маєш знати, де він знаходиться! 

— Так, хоча наразі ми з ним вже не разом, — про всякий випадок зауважую. — Мабуть, Макс на роботі. Я там ніколи не була. 

— То подзвони й запитай адресу! Будь ласка, — останнє Нестор говорить себе стримуючи, щоб це вдалося м’яко.

Я вже підозрюю, що Максим знову сюди приїжджав. Очевидно, прохав дати мені спокій. Але чому Нестор одразу не з’ясував з ним стосунки при зустрічі? Чи Максим якось інакше зв’язався з Нестором? Це б пояснювало, чому останній шукає зустріч.

— Не думаю, що він відповість, — навмисно кажу, відчуваючи, що все це погано закінчиться. 

Але Нестор знову вдаряє по паркану, що змушує мене скулитися. Тепер даю слабину. Роблю, як той попрохав.

— Бачиш? Не бере… — кажу після кількох довгих гудків. — Хіба ще у подруги запитаю назву його фірми. Вона товаришує з Максом. 

Язик мій ворог. Нестримне бажання догодити Нестору перемогло здоровий глузд. Згодом Ася називає адресу — і Нестор прудко рушає до свого автомобіля, не сказавши мені більше ані слова. 

— Ти не пояснив, що між вами трапилося! — біжу слідом. — Несторе, він приїжджав сюди?! Ти лякаєш мене, чуєш?! 

Однак Нестор на мої крики не зважає. Сідає в авто, гепнувши дверцятами, й стартує зі свистом на виїзд вулиці. 

Ох… Я ж хотіла впізнати іншу грань омріяного чоловіка? Упізнала! Щоб його… 

Підбігаю до Нелі Яківни, що теж стежила очима за автомобілем Нестора з німим спантеличенням, й запитую:

— Пробачте. А що у Нестора Вадимовича сталося? 

— Не знаю, — понуро відповідає вона. — Краще скажи, чи надалі залишишся на прогулянці з Еммою?

Заглядаю у візок до малечі. Вона тягнеться до мене, проситься на руки.

— Я б з радістю, але… — спрямовую погляд у кінець вулиці, де нещодавно зник Нестор. 

— Хіба ти не для цього сюди приїхала? — питає Неля Яківна. 

Невже вона знову натякає, що моя місія лише дбати про її онуку, а не заглядати за одруженим чоловіками? Хочу її розчарувати: її донька спаскудила шлюб з Нестором. Цікаво, чи відомо про це цій зверхній пані?

— Спочатку я маю дещо зробити… — дістаю телефон й вбиваю у пошук “таксі міста Градськ”. 

— Гаразд, але зауваж: через сорок хвилин на мене чекатиме перукарка, — попереджає бабуся Емми. — А мені ще туди дістатися потрібно.

Не хочу засмучувати Нелю Яківну, але сьогодні вона залишиться без зачіски. Коли приїжджає автомобіль з маленькою помаранчевою шашкою, я віддаю наказ, немов поважний полководець, скеровуючи таксиста негайно їхати у Ланів. От відчуває моє серце біду. Шосте чуття підказує квапитися. Але хіба я можу змусити водія перевищувати швидкість, як це робив Нестор?

 Дорогою ще кілька разів телефоную Максиму. Він так само не бере слухавку. Тоді ще коротко у повідомленні описую Асі ситуацію, що склалася. Весь час нервуюся так, що починають тремтіти руки. Але чому ж? Що за безпідставне хвилювання? Можливо, Нестор просто лише хоче поговорити з Максимом. Наприклад, пояснити, що тепер між мною та Максом не може бути нічого спільного. Було б мило. Але чому тоді Нестор так здичавіло запитував, де шукати Максима? Ні, все-таки мій колишній хлопець чимось допікав теперішньому коханцю. А отже, спокійній розмові не бути. 

Прибувши за потрібною адресою, роззираюся. Склади, вантажівки, чоловіки, які неподалік завантажують фуру, й ще двоє неподалік палять. От до тих двох й підходжу. 

— Добрий день. У вас Максим працює — молодий хлопець, музикант… У нього ще сережка у вусі й волосся на очі спадає. Худорлявий на вигляд.

— Он, у тих запитайте, — один з чоловіків тицяє на тих робітників, що вантажать автомобіль. 

Теж саме запитую у них. А серце від хвилювання от-от вже й з грудей вилетить. 

Один з чоловіків, низький в синіх поплямованих робочих штанах, вирівнює спину й поглядом шукає поміж своїх колег Максима. Свистить до юного хлопця з засуканими рукавами картатої сорочки й коротко питає:

— Де музикант? 

— До нього приходив хтось, — відповідає хлопець. — Вони переговорити відійшли. Щоправда… я вже не бачу автівку того кренделя, що приїжджав.

— А де вони розмовляли? — встрягаю у розмову.

Молодий хлопець показує напрямок до одного з контейнерів неподалік, і я квапливо рушаю до нього. Вхопившись за холодну металеву ручку, різко відкриваю до себе. Переді мною відкривається майстерня, де чимало інструментів розташованих на стінах полиці, вздовж стін розташовані низькі шафки, підлога бетонна, брудна, а на ній лежить Максим.