Кейтрін Шкроб - Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб

— Легше, Несторе! — втручається Неля Яківна. — Ти зараз задушиш мою онуку. Що на тебе найшло? — штурхає мене за плече.

Чи справді вона хоче знати, що сталося? Заглядаю цій жінці в очі, біля зовнішніх кутиків яких проступають зморшки. Маю сповістити новину про загибель Діни, але натомість міцно зціплюю зуби до болю в щелепах. Зрештою, кладу Емму у візок й помічаю, яким важким стає моє дихання. Здіймаю голову до неба, щоб спочатку вгамувати свої емоції. Ціла гама відчуттів розриває зсередини. Водночас я неймовірно радий, що донька вціліла, але разом з тим охоплює туга через трагедію з Діною. Хай навіть у нас не складалися стосунки, але ж вона мені не чужа. Я добре знав цю жінку, усі її вподобання, звички. А найважливіше — вона народила мені доньку. Тому тепер вже й гостріше шкодую, що останнім часом розмовляв з цією жінкою зневажливим тоном. Вона заслуговувала кращого ставлення. А те, що нам не судилося йти одним шляхом, вона второпала б з часом. Для цього мені необов’язково було поводитися, як виродок, й міркувати, як навмисно відштовхнути від себе Діну.

— Несторе! — повертає мене з роздумів теща. — Ти наче не в собі. Сталося щось? — з мого вигляду підозрює вона. 

— Мені здавалося, Діна поїхала у справах з Еммою. 

— Так, але на розі вулиці ми перестрілися — і Дінуся залишила мені малу. Обіцяла, що ненадовго, — вимогливо каже теща, наче це я дав таку обіцянку. 

Раптом боковим зором помічаю Олесю, що схилилася на паркан біля мого будинку. Вона щойно підійшла, бо коли я їхав, ще її не бачив. 

— Поки що подбаєте про Емму, гаразд? Або доручіть це нашій нянечці, — показую у потрібному напрямку поглядом. — А я маю від’їхати. 

— А Діна раптом не казала, як довго її чекати? Я навіть не встигла розпитати, куди вона нагострила лижі!

— Не чекайте на свою доньку… — підтискаю губи й трохи відводжу обличчя. — Не чекайте…

Обертаюся й величезними кроками прудко рушаю до Олесі — дівчини, залицяльник якої залишив мою доньку без матері. При цьому мене переповнює настільки руйнівна ненависть до всього, що хоч якось пов’язано з аварією, що аж тисне у скронях.