Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

С. Аксакова від 28 серпня 1847 р. Гоголь пише: «Побачивши, що ще не скоро я упораюся з моїми “Мертвими душами” <…> я поспішив заговорити про ті питання, які мене захоплювали і які готувався розвинути або створити в живих образах і особах» (XIII, 374). Робота над другим томом в основному полягала в збиранні матеріалу. 18 листопада 1848 р. Гоголь у листі до О. Смирнової пише: «…починаю серйозно обдумувати ту працю, для якої дав Бог засоби і сили» (XIV, 97), а восени 1849 р. повідомляє В. Жуковського, що «…скотина Чичиков ледве дістався до половини своїх мандрувань» (XIV, 152).

Гоголь настільки переживав за успіх своєї справи, що на створення поеми адаптував молитву, надіслану О. Іванову ще 12 січня 1847 р. (Памяти В.А. Жуковского и Н.В. Гоголя. — Вып. 3. — СПб., 1909. — С. 10‒11), тим самим віддаючи своє творіння під руку Всевишнього. Входячи в останній рік свого життя, він молитовно закликав: «Боже благослови! Хай з’явиться в наступному році визрілий і повний плід!» (с. 11). Серед іншого у молитві є й таке: «Ти поселив у мені й першу думку, ти зростив її, зростив і мене самого, а тому даси завершити, возводячи все во спасіння моє, піднімаючи і гоніння ворогів часті на звернення до тебе і на отримання сильної любові до тебе» (с. 10).

Перші згадки про читання другого тому поеми знаходимо у свідченнях О. Смирнової, що «…в Ніцці, здається», Гоголь читав їй «уривки»: «Йшлося про Уліньку, одружену з Тентетниковим…» (Висковатый П. Из рассказов А.О. Смирновой о Н.В. Гоголе // Русская старина. — 1902. — № 9. — С. 490‒498). З цього приводу Ю. Манн пише: «Якщо це свідчення і вірне, то на згаданий епізод наклалися враження Смирнової від наступних читань: навряд чи в початкових главах поеми дія просунулася так далеко…» (Манн Ю.В. В поисках живой души. — С. 182).

«Перше авторське читання» О. Смирновій і Л. Арнольді 1849 р. зафіксоване в Калузі (VII, 410; Арнольды Л. Мое знакомство с Гоголем // Гоголь в воспоминаниях современников. — С. 483‒489). На думку Ю. Манна, уривки з твору Гоголь раніше читав О.П. Толстому, про що свідчать мемуари Д. Оболенського (Манн Ю.В. В поисках живой души. — С. 228). Приїхавши до Москви, Гоголь читає перші глави Шевирьову (Там само. — С. 239), Аксаковим (Аксаков С.Т. История моего знакомства з Гоголем. — С. 199, 203, 207), В. Капністу (Манн Ю.В. В поисах живой души. — С. 249). Восени 1851 р. Гоголь читає першу главу Д. Оболенському та А. Россету (Там само. — С. 257). Загалом Гоголь прочитав Аксаковим 4 глави, О. Смирновій 5‒6 глав, С. Шевирьову — 7 глав.

Реконструкцію другого тому за тими фрагментами і спогадами сучасників, які дійшли до нас, зробив свого часу В. Гіппіус, а О. Смирнова внесла деякі корективи, так що фабула другого тому виглядає так: «Чичиков продовжує свою подорож і свою авантюру. Випадково заїхавши до поміщика Тентетникова і зблизившись з ним, він допоміг Тентетникову відновити стосунки з генералом Бетріщевим, якому той завдав образи, та його дочкою Улінькою. Обманувши і того, і другого вигадкою про дурнуватого дядечка, Чичиков отримує у дарунок від Бетріщева купчу на мертвих, а від Тентетникова навіть і на живих. Він береться повідомити родичів генерала про майбутнє весілля Тентетникова та Уліньки. Супутником Чичикова стає нудьгуючий поміщик Платон Платонов, з яким він випадково зустрівся у поміщика Пєтуха. З ним Чичиков побував у ідеального господаря Костанжогло, у зубожілого поміщика Хлобуєва, маєток якого купив за допомоги Костанжогло; у другого ідеального господаря — брата Платонова, у Чагравіна, з дружиною якого у Платонова зав’язується любов; у брата генерала Бетріщева і у Вороного-Дрянного — політичного змовника, через зв’язок з яким постраждав і Тентетников.

Окрім того, Чичиков побував — уже сам — у полковника Кошкарьова і у дійсного статського радника Лєніцина: у першого він невдало, а у другого вдало намагається купити мертві душі. Але мертві душі тут уже не єдина сюжетна основа. Чичиков замислює, а частково і здійснює інші махінації. Одну з них — не цілком зрозуміло яку — йому вибачив князь — генерал-губернатор. Іншу, в яку він заплутав і Лєніцина, — підробка заповіту старої Хансарової, законним спадкоємцем якої був Хлобуєв, — генерал-губернатор викриває і відправляє Чичикова до в’язниці. Але за Чичикова просить ідеальний багач і благодійник — відкупщик Муразов, який мріє спрямувати енергію Чичикова на добро (одночасно Муразов опікується і Тентетниковим, заарештованим у справі Вороного-Дрянного, але, ймовірно, без успіху; Тентетникова висилають до Сибіру, й Улінька іде з ним). Чичиков, слухаючи Муразова, було завагався і сам почав мріяти про “працелюбне життя” (VII, 115), втім забув про свої добрі наміри, як тільки крутій-юрисконсульт пообіцяв звільнити його за хабарі. Звільняє Чичикова, тим не менш, Муразов, який передає йому і наказ князя виїхати з міста. Князь — ідеальна “значна особа” — звертається до чиновників з промовою — викривальною та настановчою, закликаючи їх рятувати Росію, яка гине. Певну роль у сюжеті мав грати і священик» (Гиппиус В.В. Творческий путь Гоголя // Гиппиус В.В. От Пушкина до Блока. — М.; Л., 1966. — С. 192‒193; Смирнова Е.А. Поэма Гоголя «Мертвые души». — Л., 1987. — С. 176‒177).

Одним із полемічних питань інтерпретації другого тому є питання про художній рівень збережених розділів.

Цінними є відгуки перших слухачів другого тому поеми, що свідчать про якість написаного. Так, С. Аксаков згадує: «Тієї ж хвилини всі ми присунулися до столу, і Гоголь прочитав першу главу другого тому “Мертвих душ”. З перших сторінок я побачив, що талант Гоголя не загинув, і був у цілковитому захваті…» (Аксаков С.Т. История моего знакомства с Гоголем. — С. 199), а прослухавши другу главу поеми, у листі до І. Аксакова пише: «Що тобі сказати? Скажу одне: друга глава незрівнянно вища і глибша за першу. Разів зо три я не міг утриматися від сліз. Такого високого мистецтва: показувати в людині пошлій високу людську сторону — ніде не можна знайти, окрім у Гомера. Так розкривається духовна внутрішність людини, що для всякого з нас, здатного щось відчувати, відкривається своя власна духовна внутрішність. Тепер тільки я цілком переконався, що Гоголь може виконати своє завдання, про яке так самовпевнено і зухвало, мабуть, говорить у першому томі…» (Там само. — С. 204). Л. Арнольді свідчить: «Увечері сестра розповідала мені, що Гоголь прочитав їй декілька глав із другого тому “Мертвих