Лада Короп - Квіти для Люсі , Лада Короп

Я усміхаюся, відчуваючи, як серце б’ється в ритмі нових можливостей. 

— Так, готова. Хай буде що буде! 

   Наступного ранку прокидаюся з відчуттям тривоги, але й водночас з нетерпінням. З кожною хвилиною, що наближає мою зустріч з Антоном, я усвідомлюю, що це не просто зустріч, а важливий крок у моєму житті. Швидко збираюся, розчісуючи волосся й обираючи одяг, який би підкреслював мою впевненість. Врешті-решт, вирішую одягнути сукню, яка дарує мені відчуття краси. Виходячи з дому, вдихаю повітря наповнене свіжістю, а легкий дощ, що продовжує падати, стає лише приємним акомпанементом до моїх Йду до кав'ярні, де ми призначили зустріч, з легким хвилюванням. Бо сьогодні знову побачу об'єкт свого захоплення. Коли виходжу, Антон вже чекає на мене за столиком біля вікна. Він виглядає розслабленим, з чашкою кави в руках. Як тільки він мене бачить, його обличчя розцвітає усмішкою, і моє серце реагує на цей момент. Ну чому він такий класний. 

— Привіт! — каже він, підвівшись, щоб привітати мене. — Радий тебе бачити. 

— Привіт! — відповіла я, намагаючись приховати своє хвилювання й рум'янець на щоках. Ми сідаємо за стіл, і розмова починається легко. Ми обговорюємо наші буденні справи, сміємося над спогадами, але в моїй голові вже крутиться думка, як підійти до обговорення деяких моментів нашої угоди. 

— Слухай, — починаю я, зібравшись з думками, — Я хотіла б поговорити про те, що ми обговорювали раніше. 

Мої пальці починають нервово перебирати низ сукні. Антон уважно на мене дивиться, бачу в його очах цікавість. 

— Так, звісно. Я теж про це думав. Це важливе рішення. Я дуже радий що ти погодилася мені допомогти. Я глибоко вдихаю, намагаючись зібрати свої думки в єдине ціле. 

— Я знаю, що це може бути простою угодою, але… — замовкаю, намагаючись знайти слова. — Але я не можу не думати про те, що між нами може бути щось більше. Я не впевнена, чи готова до цього, але… я хочу спробувати. 

Антон посміхається, і в його очах з'являється вогник, який сприймається як підтвердження. 

— Я теж про це думав. Я не хочу, щоб це все закінчилося негативно, але час від часу ризик — це те, що робить життя цікавішим, правда? Але можеш не хвилюватися стосовно почуттів. Бо я не збираюся переходити межу. Ми маємо вдавати закоханих тільки перед моєю сім'єю. В інший час кожен житиме своїм життям. 

Мені зовсім не хочеться, щоб так було. Антон мені подобається й інколи я навіть мріяла вийти заміж за нього. Й чути зараз від нього такі слова дуже неприємно. Але в мене ще є час. Можливо він закохається в мене. Тільки пізніше. 

— Тоді, — сказала я, — зробімо це. Спробуймо. 

Антон простягає руку через стіл, і я теж беру його за руку. Мені вдається зобразити невимушеність, але це дуже важко. 

— Що б не сталося, — сказав він, — я ціную твою чесність. І я готовий підтримати тебе. 

Я вірила, що Антон порядна людина й не помилилася. Можливо наша історія тільки починається? 

Після кількох годин сміху та обговорень, дощ зупиняється, і ми виходимо з кав'ярні, крокуючи по свіжому повітрю. 

— Хочеш прогулятися? — запропонував Антон, і я із задоволенням погодилася.