Мая Паш - Танець МІж СвІтами, Мая Паш

Вона  не до кінця повернулася в реальність.

Софія сіла на ліжку, підібгавши ноги до грудей і нервово обхопивши себе руками, відчуваючи, як темрява повільно відступає. Було важко зрозуміти, де закінчився сон і де почалася реальність, тому що її свідомість усе ще утримувала образи зі сну.

Бальна зала. Даміан. Сонячний годинник.

Це було не просто сновидіння.

Це було нагадуванням.

Вона повинна була дізнатися правду.

Вона опустила ноги на підлогу і обережно піднялася. Старий паркет ледь чутно скрипнув, коли вона встала на ноги. Її рухи були повільними, ніби вона боялася розірвати тонку межу між тим, що бачила уві сні, і тим, що чекало її тут, у темряві маєтку. Очі звикали до сутінків, і вона побачила у дзеркалі своє відображення.

Занадто бліда. Занадто зосереджена.

Щось у її погляді змінилося. Обличчя було змученим, шкіра занадто блідою, а очі широко розкритими, немов вона щойно побачила те, чого не мала б бачити. Щось змінилося. Вона відчула це всією своєю сутністю.

Софія провела пальцями по холодній поверхні туалетного столика. Вона не могла залишатися тут. Годинник. Він чекав на неї. Вона мала піти в сад, мала дізнатися правду. А головне, побачити той годинник на власні очі. Тремтячими пальцями вона натягнула на себе легку накидку.

Вітер прошелестів за вікном, немов погоджуючись із її рішенням. І коли вона відкрила двері…

Темрява коридору повільно відступала… або чекала. Вона зробила перший крок.

І маєток Левицьких зустрів її тишею.