Мая Паш - Танець МІж СвІтами, Мая Паш

Розділ 6.  Несподіваний сон.

 

Цієї ночі сон прийшов швидко.

Софія відчувала, як її тіло занурюється у м’яку безодню забуття.

Темрява огорнула її, але це була не звичайна пітьма – вона була теплою, наче оксамитова завіса, що м’яко закривала світ навколо. І раптом… Світло.

Вона знову опинилася у бальній залі, але цього разу все було інакше. Музика замовкла. Свічки ледве жевріли, їхнє тремтяче світло лише слабко підсвічувало простір. Зал був порожнім. Ні гостей. Ні шелесту суконь.

Лише вона… і він.

Даміан стояв біля великого дзеркала. Світло від свічок було тьмяним, майже згаслим. Його обличчя наполовину ховалося у тіні, але Софія все одно відчувала його погляд.  Вона намагалася розгледіти його обличчя, але світло падало так, що його риси здавалися розмитими, ніби не до кінця належали цьому світу.

— Ти повинна знайти його.

Його голос був ніжним, але твердим, як музика старого клавесина, що лунав здалеку. Софія насупилася.

— Знайти що? Чи кого? Я не розумію…

Даміан простягнув руку. Його пальці були довгі, витончені, майже нереальні — ніби вирізьблені з тіні й місячного світла.

Софія вагалася лише мить, перш ніж зробити крок уперед.

Простір навколо затремтів Вітер вихором прокотився залом, змущуючи важкі портьєри заворушитися, наче примари. Повітря раптом стало густішим, ніби вона ступила в невидимий туман. Звуки почали спотворюватися, розчиняючись у незримій безодні. Світло свічок потьмяніло, ніби їх накрила прозора завіса. Дзеркала, що оточували залу, перестали відображати реальність. У їхніх глибинах вирували тіні.

Софія зробила ще один крок. І в ту ж мить…

Підлога під її ногами розчинилася. Вона не впала — попливла у порожнечі.

Простір перелився навколо неї, ніби вона занурилася у глибокі, темні води.

Стіни розчинилися, зникли. А повітря наповнилося знайомим ароматом.

Жасмин.

Софія розплющила очі. Вони стояли в іншому місці.

Холодне нічне небо височіло над головою, вкрите важкими хмарами. Листя дерев повільно колихалося на вітрі, ідеально безшумно. Наче все тут перебувало за медами масу. Попереду височів кам'яний сонячний годинник.

Це був масивний кам’яний диск, порослий мохом, поверхня якого була вкрита загадковими символами, що мерехтіли слабким сріблястим сяйвом, як зорі, що відбиваються у воді.

Софія затримала подих.

— Що це?..

Її голос прозвучав тихо, ніби його теж поглинула темрява між світами.

Даміан доторкнувся до годинника кінчиками пальців. І раптом… Щось зашепотіло у темряві. Не вітер. Не люди. Щось інше.

Їй здалося, що вона чує своє власне ім’я. Шепіт долинав ніби здалеку, із глибини, що не мала меж. Цієї миті Софія побачила щось за межею реальності. Спалахи образів накочувалися хвилями:

«Блискуча підлога бальної зали…
 Зім’ята сукня, чийсь крик…
Чорні зорі, що з’являються на нічному небі…
Чоловік із кинджалом у руці…»

Софія схопилася за голову. Образи були надто яскравими, надто реальними.

— Що це означає?

Даміан не відповів одразу. Його погляд був печальним, майже жалісливим.

— Ти вже знаєш відповідь.

Його голос був тихим, ніби він вимовляв щось заборонене

— Ти повинна знайти його.

— Знайти що?!

Софія відчувала, як її голос тремтить. Даміан відкрив вуста, але в ту ж мить… Щось схопило її за руку. Сильний, холодний дотик. Якщо він не її… то чий?  Щось шепотіло їй просто у вухо, але вона не могла розібрати слів.

Вона хотіла вирватися, але не могла. Її тіло застигло, ніби хтось утримував її між світами. Діміан ступив уперед, але його постать почала бліднути.

— Софіє…

Його голос став ледь чутним.

І вона полетіла у порожнечу.

________________________________________________________

Софія прокинулася з різким вдихом.

Темрява кімнати тиснула з усіх боків, але її легені судомно вбирали повітря, наче вона щойно вибралася з-під води. Лише слабкий відблиск місячного світла пробивався крізь важкі портьєри, кидаючи довгі тіні на підлогу.

Вона піднесла руку до грудей, відчуваючи, як швидко і судомно б’ється серце. Пальці були холодними, майже закляклими, ніби вона справді торкалася каменю, що ввібрав у себе вічність. Її шкіра ще пам’ятала той дотик. Жасминовий аромат усе ще вловлювався у повітрі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍