Кейтрін Шкроб - Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб

Кидаю погляд до автівки дружини, що ідеально припаркована паралельно тротуару. Уявляю, як Діна у сукні, що підкреслює усі принади, чекає мене на кухні. Запалила свічки, умикнула приглушене м’яке світло підсвітки. Якщо дійсно настільки атмосферно підготувалася, розмовляти буде ще важче. А мене й без того кидає в жар, коли уявляю, що маю сказати невідворотне людині, якій обіцяв довіку бути разом.

Яким було моє здивування, коли біля своїх воріт помітив знайому постать. Я не одразу впізнав залицяльника Олесі, який минулого разу проїхався кулаком по моєму обличчю. Але коли той вперся у мене лютими очима, сумніву не залишилося — це він. 

— Не пам’ятаю, як тебе звати, — зізнаюся, повільно наближаючись. 

— Максим! — голосно й чітко промовляє він, наче випльовує. — А ти – Нестор, який вирішив звабити мою дівчину. І якщо першого разу мене запевнили, що я погарячкував щодо тебе й зайвого нафантазував, то тепер Олеся сама зізналася, що має до тебе почуття. 

Заглядаю у вікно кухні, чи раптом не спостерігає за цим цирком Діна. Дякувати богу, вікна зачинені й штори повністю їх затуляють. 

— Ти дійсно звинувачуєш мене у тому, що Олеся закохалася? — уточнюю. — Думаєш, я цьому якось сприяв? 

Ще хочу зауважити, що я взагалі-то одружений, але якщо ця інформація парубку не відома, то краще, аби так було й надалі. Не вистачало, щоб цей ревнивець зайвого розповів моїй дружині. 

— Я думаю, що ти, старигане, навмисно звабив Олесю, — тицяє у мене пальцем, ще бувши на відстані. 

— Справді? Яким чином?! — сторопіло оглядаю нахабного хлопа. 

— Не знаю. Грошима, подарунками чи обіцянками… 

— То ось якої ти думки про “свою” дівчину? Гадаєш, Олесю настільки цікавлять гроші, що вона ладна заплямити власну честь?

Моє питання змушує Максима замовчати. Ненадовго, бо той згодом знову подає груди вперед й жваво заявляє:

— Мені байдуже, як тобі це вдалося! Ти маєш родину, тож Олеся для тебе не більше, ніж дівчинка для розваг! — впевненість цього хлопця зашкалює. 

— Послухай, я не привертав твою дівчину до себе. Якщо так сталося, що вона тебе відштовхнула, то, певно, шукай причину у собі. 

— Без тебе розберуся! Головне, щоб ти не втручався у наші стосунки, Несторе! — моє ім’я називає, скорчивши гримасу.

— Хах! А про які стосунки мова? Наскільки мені відомо, ви більше не разом. У будь-якому разі я не влаштовуватиму дуелі за дівчину. Якщо вона обере не тебе, то ти мусиш з цим змиритися. 

— Отже, ти не відпустиш її?! — люто запитує Максим.

Його очі червоні. Вигляд скуйовджений. Хіба варто так вбиватися через дівчину, яка тебе не жадає? Чи він настільки одержимий Олесею?

— Хлопче, я не тримаю її насильницьки, повір! — мій терпець от-от лусне. — Вона вільна обирати, до кого горнутися. Чи ти вважаєш інакше?

— Я ж по-людськи прошу: дай їй спокій!

— То мені це сприймати, як погрозу? Ти, певно, схибив… Повторюю ще раз: я не спонукав Олесю закохуватись у мене. А якщо ти просиш, аби я звільнив її…

— Саме так!

— То лиш скажу: йти ти до пекла, Максиме. Олеся чудово справляється зі своїми обов’язками. У мене немає жодного приводу з нею прощатися. А тепер дай мені спокій й назавжди забудь сюди дорогу. А якщо між вами з Олесею є незавершені питання, то наодинці з’ясовуйте стосунки. 

Коли входжу на подвір’я, закочую очі, дивуючись, що цей хлопець приїхав здалеку, аби щось мені забороняти. Додому входжу роздратованим. Не вистачало ще, аби цей сухотілий на постійній основі приїздив й з’ясовував стосунки. Тепер знову у мене посіялися сумніви, чи правильно я вчинив, що зблизився з Олесею. Увесь час почуваюся, немов на шалених гойдалках, і це зводить з розуму. Сподіваюся, що хоч зараз вдасться домовитися про все з Діною. 

Як того очікував, на кухні смачно пахне, на столах розставлені палаючі свічки, а сама дружина вбрана у довгу сукню, яку накриває фартух. 

— Несторе… — побачивши мене, вона не наважується підійти. Лише знімає фартух й вішає на гачок за холодильником. — Вечеря якраз вже готова. Ти, певно, зголоднів. Як пройшов день на роботі?

Її щебетання тільки дратує. Ще місяць тому я б зімлів від такої уваги, але тепер це вже нікому не потрібно. Навіть якби ми з Діною помирилися, все знову дуже швидко повернулося б на звичний лад. 

— Де Емма? 

— Я відвезла її до мами. Сідай до столу, любий, — вона відсуває стілець біля себе, не чекаючи, коли це зроблю я.

Оцінюю бездоганне сервірування, помічаю на дружині шлейку нового бюстгальтера з того комплекту, який востаннє їй дарував, збоку бачу рамку зі світлинами, на яких ми втрьох виглядаємо щасливими. До речі, ця рамка завжди стояла у мансардній кімнаті. І все це разом змушує себе почуватися геть паршиво, крім того, мною досі гуляє адреналін після розмови з Максимом.

— Хочу переодягтися.

Розвертаюся й залишаю кухню. Неквапливо мию руки й заодно вмиваюся крижаною водою. З одягу обираю звичайний домашній халат, щоб хоч якось перебити романтику, яку влаштувала дружина. Поки ще дружина! Лише після цього повертаюся на кухню, де Діна вже й встигла розлити у келихи вино. 

Статечно всідаюся на стілець й вдихаю напій у келиху. Пахне солодко аж до нудоти, тому дістаю улюблену пляшку й наливаю ром у високу склянку з потовщеним дном.

Як тільки піднімаю очі, Діна натягує усмішку. Вродлива… Навіть здається, що з іншого боку стола відчуваю запах крему, яким вона завжди користується. Пам’ятаю, як вважав Діну бездоганною. А ще як мріяв, щоб вона звернула на мене увагу. І тільки тепер, коли одружився з нею й коли вона народила мені доньку, зрозумів, що її шарму недостатньо. Мої цінності змінилися. Я не бачу у Діні ні турботливу дружину, ні охайну господарку, ні дбайливу матір. А саме ці три фактори для мене ж ключовими, значущими.

— За наш вечір! — каже дружина, коли починаю пити великими ковтками. — Шкода, що останнім часом ми майже не знаходили часу одне для одного. Це було помилкою.