Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

– Так! Але... Я не гідний, – він провів рукою по своєму розгубленому обличчю й наразі був геть не схожий на поважного та впевненого у собі зіркового бізнесмена-іноземця.

– Чому? Ти забув як це робиться чи не вмієш? – нетерпляче спитала я, бо стікала бажаннями й була готова з ним до всього на світі.

– Я багато чого вмію, але не тямлю: чи вартий такої нагороди?

– Вартий! Я так довго чекала саме на тебе й віддам усе, аби сподобатися тобі. Невже ти не зрозумів: що хочу єдиного назавжди, – запевнила я приголомшеного раптовою невинністю партнерки чоловіка.

Мабуть, щоб було не так страшно Богдан заплющив очі й лагідно заповнив мене собою. Я відчула легенький біль, але то була нагорода від Коханого, а ще наше вічне єднання. Тому я впевнено приліпилася до нього всім тілом і прошепотіла:

– Ну, ось і все. Наче комарик укусив...

– Ти неможлива й божевільна. Я зараз ніби друге народження пережив! Скажи, що все добре і я можу тебе кохати?

Я знаходилася в такому збудженому ейфорійному стані, серед величних почуттів, що обвила його за шию обома руками й підтвердила:

– Все життя. Наскільки вистачить твоїх сил.

Розділ 13. Тільки мій

Дивно, але Богдан не накидався на мене нестримною тварюкою, як інколи розповідають про чоловіків-переможців. Навпаки грайливий настрій боса кудись зник і він став дуже серйозним. Обережно тримав мене у своїх обіймах і тихо пестив плечі. Я бачила наскільки він збуджений та хоче продовження, але боїться.

– Я тобі не сподобалася чи вже не потрібна? – з викликом поринула до Його гордого погляду.

– Навіщо ти провокуєш? Я зараз просто розірвуся, але більше не можна. Нехай мій скарб заспокоїться...

– Чому? Я хочу ще! – знущалася з бідолашного новостворена жінка.

– Невже ти будеш така нестримна? Хоча, якщо враховувати твою старанність в роботі, думаю, я геть пропащий, – радісно натякав на бурхливий темперамент коханої він.

– Тоді зроби з нами щось інше, не там... – нагнітала його муки невдячна помічниця.

– Навіть не думай. Ти ще маленька. Я й не уявляв: наскільки. Але пишаюся тобою, як ніким! Пішли краще поїмо. Я там привіз гарного хамону і найкращу в світі каву.

– Ну, якщо борщу немає, то нехай буде хамон! – тяжко зітхнула я, а Шеремет блаженно стиснув мене в обіймах і подарував жагучий поцілунок.

Неймовірно п’янка хвиля опанувала нами й, забувши про обережність, ми кохалися вивільнивши всі мрії. На останок Богдан бурхливо кінчив мені всередину, а з травмованої щілинки потекла кров.

– Господи, що ти зі мною робиш? Я ж просив, – безсило опустився на ліжко він і я поцікавилась:

– То виходить ви також інколи плачете?

– Не завжди. Тільки з тими, кого безмірно кохаємо.

– А я тепер завагітнію?

– Ні! – щасливо розсміявся Шеремет і пояснив: – Знаєш, сьогодні я вперше страшенно радий, що два роки тому це зробив. Один мій лікар-підписник запропонував виконати деяку процедуру. Він сказав, що я видний і грішний, а тому аби до строку бути вільним, краще заблокувати репродуктивну функцію. Все відбувається так само як завжди, гостро й чарівно, але не треба контрацептивів та немає страху небажаної відповідальності.

– Тобто зараз все було, як завжди? – діставала я знесиленого щасливця.

– Звичайно: чоловік, жінка, близькість... Як ти можеш? Я ледве не помер від щастя і  залишився живим лише тому, що попереду ще стільки прекрасного. Скажи, а в тебе нічого не болить?

– Богдане, тепер ти нагадуєш мою маму! Мені так солодко, що й уявити не могла. Чому щастя таке величне? – задоволено горнусь я до його шовкових грудей.

– Воно не завжди таке. Тільки коли божевільно й віддано кохаєш. Якось один психолог пояснював мені, що секс то насичена емоціями дія для задоволення потреб організму або для продовження роду людського. А от кохання - то самопожертва. Коли бажаєш дарувати коханій людині набагато більше, ніж брати собі. Саме це ми зараз і відчуваємо, – він говорив дивовижні речі просто та щиро.

– Як красиво! Мабуть, дуже розумна людина той психолог... Слухай, ну якщо вже мені нічого не можна, то пішли куштувати хамон. Я страшенно зголодніла, – пригадала, що через хвилювання, цілісінький день прожила на каві й тепер з’їла б когось живцем.

* * *

Зранку Богдан завіз мене до офісу й кудись зник, а ввечері зателефонував аж з Черкаської області.

– Навіщо ти помандрував туди? – обурювалась я через те, що вночі не отримаю чергової солодкої лекції від коханого наставника.

– Проведу кілька презентацій. Я тут давно не був, – відчував мій стан Шеремет.

– А як же я? Невже це все, чого ти від мене хотів? – не бажала я стримувати невдоволення.

– Потерпи, будь ласка! Я більше терпів. Ти ж вдома не даси мені спокою й обов’язково звабиш. А я хочу аби моя прекрасна кохана завжди була здоровою. Тому не все відразу. У нас попереду на шалені розваги довгі роки, – лагідно вмовляв мене він.

– Але ж ти міг мене попередити! – продовжувала дутися на його самостійне рішення.

– От саме через це й не сказав. Ти наче той вулкан. Тепер я розумію: чому в бізнесі у тебе все легко виходить. Ти азартна й настирлива, гірша ніж я, – веселився Шеремет і голос у мого закоханого шефа був неймовірно щасливий.

– Тоді я поїду до себе додому!

– Правильно, їдь. Збери поволі валізу з речами, а я повернуся й перевезу до себе назавжди. Будь ласка, не злись! Я тебе так шалено кохаю, що від одних думок зараз можу не руками машину вести... – таємниче пожартував він.

– Оцього не треба! Привези мені себе ціленького й наповненого, а я жадібно заберу все собі. Поїду збиратися. Кохаю тебе й нестерпно чекаю на всі наші гріхи!

– Златочко, змилуйся! Я ж кожен рух вчорашній пам’ятаю і весь час волію бути у тобі...

Коли я зайшла до нашого двору на Прорізній мені здалося, що він став більшим. Дерева стрункішими, дитячий майданчик яскравішим, а зорі висипали чарівні та ясні.