Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

– А ти дійсно хочеш мене бачити? – підступно запитує Шеремет.

– Всі хочуть, особливо Абрамович. У нього народився внук. Він п’яний три дні ходив. Переплутав два постачання, але ти його не жури. У чоловіка така неймовірна радість!

– Та навіщо він мені? Злато, в мене буде до тебе особисте прохання...

– Яке? – від того «особистого» в мені все аж затремтіло.

– Пам’ятаєш, я бездомний? Тому прошу тебе: знайди мені помешкання на свій розсуд. Я довіряю твоєму смаку, – хитрує він.

– Богдане, так не вийде. Я у тебе в гостях не бувала, тому уточни, чого саме ти хочеш? – розгубилась я та почула неймовірно жадану відповідь:

– Саме цього й хочу. Щоб обрала, як для себе. А коли приїду - ми розв'яжемо питання наших стосунків. Навіщо ці перепони? Ми ж шалено подобаємося одне одному! Тоді після вистави ти виявила характер і сказала: «Пообіцяй забути». А в мене не виходить, бо ти вже застрягла в мені скрізь так, що не дістати. Тільки зараз не заперечуй, добре? Просто зроби, як я попросив...

Я сиділа наче під гіпнозом і відлуння його слів тануло в кожній моїй клітинці.

– Чому ти мовчиш? Я знову тебе образив? – здогадувався досвідчений і закоханий чоловік, як мені солодко.

– Але ж ти заборонив заперечувати, а я дурна лише це й умію робити. Ні, не образив. Обіцяю: я зроблю все, що ти хочеш, – загадково відповіла йому.

– Господи, як же це приємно чути! Я навіть не очікував від Києва таких змін неймовірних змін. Думав: просто відкрию офіс та розкручу бізнес. А потім побачив у клубі тебе й відчув себе справжнім, геть не таким як раніше. Щось ти в мені переробила і тепер так добре, як не було ніколи... Я що знову зайвого наговорив? Скажи, що НІ. Завтра вилітаю. А тебе лише про одне прошу: не забирай у мене мрію. До зустрічі, Злато!

Мамо рідна, як же я хотіла почути «МОЯ», але він не посмів. Знаю, що дуже хотів та не сказав... Зв’язок перервався і навколо запала глуха тиша. Тільки моє заворожене серце калаталося божевільно й нестримно. Я намагалася зібратись та привести до ладу думки, а вони збуджено розповзались і не хотіли ставати звичайними, адже були занадто щасливими.

Розділ 12. Господар дівочої душі

Після всього почутого від Богдана, я перекопала купу сайтів з нерухомості та ніяк не могла визначитись: чого саме хочу?

Я хотіла тільки ЙОГО! А вже де й коли - не мало жодного значення. Але ж він бажав, щоб було гарно й міг собі це дозволити. Тому я покрутила-повертіла та й накинула оком на престижний житловий комплекс, що добудовували на Патріса Лумумби, за палацом «Україна».

Від третього корпуса ще було багато галасу й пилюки, але та будівля стояла дещо віддалено. Самі висотки нагадували хмарочоси Нью-Йорка і взагалі мені надзвичайно хотілося догодити Йому! Ну й трішки собі, адже бос дозволив...

Працюючи над угодою шустра рієлторка миттю відчула, що пахне гарним заробітком і викладалася на двісті процентів. Та все, що мені треба було, я вже побачила. Зі сторінкою на сайті фото збігалися й тому, аби не витрачати дорогоцінного часу, я підписала договір оренди та внесла щедру плату за три місяці наперед. Це було не мало й небагато, всього шість тисяч доларів.

Та помешкання тих грошей вартувало. Гарні меблі, сучасне обладнання, шикарний балкон і прозорий скляний стіл в кухні-вітальні. А в спальні ліжко! Таке, що марно характеризувати, його треба відчувати... Зрештою залишила ключі у консьєржки, показала фото орендатора та й поїхала до офісу працювати.

Наш водій сам зустрів боса в Борисполі й відвіз за вказаною адресою. Інколи від чергового дзвінка моє серце завмирало, але то був не Він. Взагалі сьогодні я почувалася гірше, ніж на заліках з фізики чи хімії, бо ті дисципліни страшенно не любила. Або нагадувала маленьке дівчисько, що чекає свята й подарунків... Та Він зателефонував раптово, коли я на хвильку забулася.

– Як ти це робиш? – почула піднесений голос Богдана. – Я про таке навіть не мріяв. Наче й не було перельоту та втоми. Справді, дуже-дуже гарно! А коли на тебе чекати?

– Коли вечерю приготуєш, тоді й чекай! Я ж все-таки на роботі, – жартувала так, наче ми давні чоловік і дружина.

– Я буду дуже відповідально готуватися, тільки не затримуйся допізна, добре? – відразу зрозумів Він хід моїх думок.

Ось тільки чому коли знаходишся на грані можливостей, завжди вилазять якісь невідкладні справи? Це я про прибуття до Києва аж двох наших робочих груп з інших міст. Звісно делегації треба привітати та спрямувати до замовлених готелів. У мене ж немає розумної секретарки й увесь тягар звичайних справ лягає на власні плечі. Так робота робиться швидше й точніше. Але на Лумумби я дуже поспішала...

Ще в ліфті відчула як тремтять ноги, а коли натискала кнопку дзвінка руки сіпалися, мов у п’янички. Він відчинив і постав переді мною в неочікувано чарівному образі. Ті неперевершені костюми публічної особи були гарні, але дещо відштовхували й додавали стану броні.

А зараз Богдан ризикнув відразу продемонструвати мені свою спортивну фігуру. В адідасівських шортах, без футболки, його засмагла мускулатура миттю вразила мене. Я мовчки поглинала небачену красу й забула все, що готувалася Йому сказати.

– Вітаю, прекрасна Злато, в нашому домі, – лагідно вимовив Шеремет так, наче ми вже все вирішили.

Його загарбницькі очі сяяли хижим вогнем, але мені здавалися неймовірно рідними. Тільки тепер я зрозуміла, як божевільно скучила й перепон більше не існує. Далі мій звабливий бос щиро розкинув обійми й мені нічого не залишалося, як поринути до них, блаженно й покірно.

– Привіт... Як долетів? – прошепотіла я дурницю.

– На крилах мрій. До тієї, що чарівна, розумна й жадана, – продовжував обережно стискати мене Він. Я ж лише тихенько здригалася й відчувала розгубленість та дивні бажання, яких до цього не знала. А він продовжив: – Навіщо ти нас мучила? Я більше ніколи не випущу тебе зі своїх рук.

Тепер це був геть не той блискучий індивід з обкладинки модного журналу, а лише МІЙ – коханий і досконалий господар дівочої душі. Він нахилився і вперше подарував мені вустами неземну ніжність, разом з палкими чоловічими бажаннями. Я віддалася Його полум’ю, наче покірна тваринка, що відчуває омріяну силу.

– Уже МОЯ. Нікому не віддам, навіть не мрій... – щасливо зітхнув Шеремет, а я тремтіла в Його долонях і світ мерехтів навколо яскравими барвами:

– Я нікуди від Тебе не хочу. Не відпускай, будь ласка, бо ти МІЙ...

Тільки тепер до нас дійшло, що з мене треба зняти пальто й чобітки. Богдан присів і сам роззув свою божевільну від щастя жінку. А я спостерігала за прекрасним сном і голова крутилася в тумані.

– Можна? – ввічливо запитав Шеремет, розстібаючи перший ґудзик на моїй блузці.

Він поводився зі мною, наче з маленькою дитиною й продовжував гіпнозувати своєю лагідною ввічливістю. Закоханий і досконалий звабник періодично пестив мої гарячі щічки та радісно слідкував за розчуленим станом дівчини.

Коли на мені не залишилося нічого, Богдан підхопив ослабле від насолоди тіло у свої сильні обійми й поніс до подіуму, де стояло величне ліжко. Здається він вже оцінив гідну дизайнерську споруду! А я тонула в Його вогняному погляді мисливця й не могла приборкати збудженого дихання.

– Я кохаю тебе так шалено, як ніколи не вмів. З першої хвилини ти зачарувала мене і я більше собі не належу... Скажи ж мені хоч щось у відповідь, єдина, – наразі голос Шеремета був неймовірно ніжним і новим.

– Сказати? Але ж ти й сам відчуваєш, що кохатиму тебе тисячу життів, – горнулась я до його жаданого тіла.

Від почутого бос схвильовано проковтнув повітря та обережно вкрив собою. Лагідний хижак сяяв у мені своїм жовто-зеленим поглядом і пестив дівочий стан гарячими цілунками. Інколи він зупинявся й мовчки вивчав моє тіло, а потім знову дарував пристрасть солодко й гостро так, що я боялася розтанути серед світів...

Звісно в мені пульсувало бажання дізнатися про те, що всі обожнюють, а я ще ніколи не відчувала. Та здається Богдан спеціально відтягував найпрекраснішу мить, хоч сам був на грані. Ось Він легенько доторкнувся збудженою плоттю до гарячої вологи, але затремтів і його вовкулацькі очі стали боязкими:

– Господи! Дитинко, ти незаймана!? Що робити? Я не смію...

– Чому не смієш? Я ж кохаю й обрала саме тебе. Хіба не про це ви завжди мрієте?