Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Львова, А з Києва — назад, в оселю юних мрій, Де прийняла мій дух дитина світанкова. О серце болісне, не плач, закаменій, Або збагни, що це — твоя безсмертна мова У невмирущості двох рідних Соломій.

2004

39 Академічна, 10! Там колись Збирались друзі на таємну раду, Там я сонет писав про Торквемаду, А хтось казав: «Що робиш?! Бережись!» Я кидався до диспуту, як рись, Не знав, що КДБ пильнує ззаду, Записує агент мою тираду І виповзає з дому, наче слизь. Моє життя — то не порожні соти, Там є гіркий полин розчарувань, Низини темні й світляні висоти. Та образ мій правдивий — як не глянь — Намалювала та зрадлива дрань, Ті львівські запопадливі сексоти.

2004

40 Згасають в пам'яті адреси й голоси Московські й віденські, чужа зникає мова, Та кожна вулиця і кожний камінь Львова Притомні в спогаді на всі мої часи. Там, на Личакові, де Божі терези Хитаються, мене спостигла vita nova, Торкнулася чола тяжка рука Франкова, І вийшов я на світ, як промінь із сльози. Народе мій сумний, я — плід твойого чрева. Я прапор твій підняв над київські врата, Та ще морозить нас похмура тінь царева. Кажу тобі: не мий слізьми свої уста, Не плач, бо доки є на світі місто Лева, Не пропаде твоя свобода і мета!

2003

УЧИТЕЛЬ 1 Свій біль переливаючи в сонети, Дивився він з вікна тюрми на Львів. Де ж ти, свободо без фальшивих слів, Де ж ви, пісні без мук, без падань злети Розрадити його камрат хотів: «На волю, Йване, скоро ви підете, Забудьте камер сморідні клозети, Спочиньте! Не для вас цей темний хлів! Спочить?! О ні! Лежати, мов колода, Вже краще тут, де мертвіє душа, Бо там болить, де сум, нужда, знегода Убогу людність ріжуть без ножа. Хай буде проклята навік свобода — Прислужниця багнета і гроша! 2 Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до німоти. Ти нас бентежив, кликав до мети, Будив могутнім словом, як трубою. Палюща мрія, що залишив ти, Навіки стала нашою судьбою. Але нема кінця стражданню й болю, Хоч розвалилось царство темноти. Скажи мені, чи правда запанує, Чи все те — тільки мрія голуба, Чи сонце справедливості існує? Чи каменярська праця й боротьба, Кривавлячись, провадилася всує? Чи за граніт міцніший дух раба? 3 Не сумнівайся, ідучи з народом, — Твою дорогу кров'ю полили Борці! Вони не вирвалися з мли, Та шлях позначили перед походом.