Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

- Ясно, я гуляю в супроводі чотирьох диких псів, - зітхнула дівчина, - Звідки взявся цей діалект?                                                                              

- Чорна лють раса інших драконів, мабуть в ті далекі часи у кожної раси була своя мова, і вони зберегли її до сих пір. Навчити цьому діалекту  може лише хтось із них, у наших краях його ніхто не розуміє .

У цій частині півночі в природі царювали не тільки гори, але й дрімучі, які кишать живністю, ліси. Тому Джин навіть спускалася на полювання у  ліс, підстрелив на радощах зайця. Вона обходила усі вулички цитаделі та  дослідила усі кімнати замку намісника, а Шай все не повертався. Думки про нього все частіше напирали, беручи її в кільце, навалювалися всім скопом, змушуючи думати, особливо вечорами. Хто вона йому?Що він для неї? Які почуття пов'язують їх? І яке майбутнє на їх чекає? Які таємниці він приховує від неї і що означають часом ці його загадкові погляди?

Під кінець одинадцятого дня вона за звичкою знову вирушила прогулятися по головній площі Рейга. Присутність поруч із собою безмовних варлоків вона вже просто не помічала. Вони йшли трохи позаду, злобно зиркаючи по сторонах. Біля булочної, її окликнув чоловік з тацею рум'яних пиріжків. Наложник добродушно протягнув їй один пиріжок, і Джин з посмішкою взяла частування. Тільки це сильно не сподобалося варлокам. Один з них спробував вибити у неї його з рук, а коли не вийшло, з риком спробував відібрати силою. Уперта Джин так просто не здавалася, не розуміючи, що на них таке найшло:

- Відчепіться, демони! Відваліть, ви таке не жрете! Прибери від мене лапи! - верещала вона, коли один з варлоків  міцно схопивши її ззаду, розводив їй руки, а другий намагався видряпати нещасний пиріжок з намертво стислій долоні. Двоє інших вже витягували на вулицю булочника.

Сильний окрик на діалекті Чорної люті вмить зупинив це неподобство. Почувши голос господаря, варлоки опустилися на одне коліно та завмерли, як заговорені.

- Що тут відбувається? - обурився Шай, обводячи поглядом пихкаючу Джин та мертво блідого булочника.

- Твої монстри не дали мені з'їсти пиріжка! - пояснила Джин, сердито блиснувши очима убік варлоків.

Двома словами він відпустив варлоків, потім глянув на булочника:

- Надалі, більше свої кренделі моїй пані не тикай! Згинь з очей моїх!

Булочника здуло вітром, як і варлоків. Джин обтрусилася, від пиріжка все одно нічого не залишилося, у боротьбі він геть розкришився, розгладила сукню та посміхнувшись, глянула на Шая:

- Ти вчасно, - у її грудях раптом розлилося щось тепле.

Шай пожирав її очима, у кожній її рисі, у всьому її вигляді шукаючи підтвердження чогось значимого лише для нього одного.

- Здрастуй, - сказала вона тихіше, і ось у куточках її губ, в глибині її очей - він побачив те, що шукав. Вона скучила. Вона була рада тому, що він повернувся.

- Здрастуй, - відгукнувся Шай, притягаючи її до себе, вдихаючи її запах і заплющуючи очі від задоволення. Піймавши її губи, він вітав її ніжним поцілунком, трохи торкнувшись її живота, перевіряючи чи в порядку її чадо. Це приємно здивувало Джин. Розлука немов зробила його м'якшим. - Вийшло довше, ніж очікувалося. Ненавиджу тужити за тобою. А тепер на рахунок твого пиріжка. Варлоки зробили все правильно. Ти не повинна приймати їжу з чужих рук. Перед тим як принести тобі тацю з їжею, щоб ти знала, твою їжу завжди перевіряють. Джин, тебе можуть спробувати отруїти. Особливо тепер, коли усі  навкруги помічають, як ти ... особлива для мене, - ледве видавив Шай, немов визнаватися було для нього тортурами. – Багато хто  ненавидить мене, хоча й принесли клятву вірності. Багато хто ненавидить тебе, тому що ти іскра. Потрібно бути обережнішими, нерозсудливість тепер у  минулому. Адже ти тепер відповідаєш не тільки за себе.

- Хто ти? І куди подівся жахливий ящір з підземелля? - хмикнула Джин. - Значить, ти боїшся мене втратити?

- Так, - чесно відповів Шай на її питання та на її допитливий погляд. - А ти мене? Боїшся втратити того єдиного у світі, здатного захистити тебе від бід та втрат, поневірянь та болю? Монстра, якого боятися у кожному куточку півночі, який догоджає тобі у ліжку?

Джин чомусь зніяковіла, зашарілася і опустила очі:

- Якщо уявити , що я тебе втратила, ... на серці стає важко. Але ... я приношу біди, Шаю. Коли хтось стає для мене дуже дорогий ... - її погляд заметушився, а на очах виступили сльози.

- Підемо, - потягнув він її за собою. - Краще займемося нею, ніж говорити про неї.

Така довга відсутність Шая позначилося на них обох. Джин відчувала не меншу потребу, ніж його жадібність до її пестощів. Несамовитий, пристрасний, гарячий, сильний, сміливо відзначаючи кожну ділянку її тіла зголоднілими поцілунками. Тому що Джин більше не стримувалася, її любовний запал вимагав його вогню, вона просила його ласки, подаючись назустріч своєму чоловікові, даруючи йому саме ті відчуття, яких він від неї хотів. Між ними більше не було заборон, меж та незвіданих точок на тілі. Тепер вона дійсно належала йому повністю, і саме це відчуття дарувало Шаю божественний екстаз. Він любив цю жінку, кохав до нестями, він давно вже знав про це.