Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Хто в гості йде, а хто в кіно, А хто банально йде додому. Разом ми нині тільки тут, Й ще один одного штовхає. Куди йдемо, куди ведуть, З тих, хто іде, ніхто не знає. Але я мрію: прийде час, Почуйте мене, сестро й брате! Ми не дозволимо за нас, Куди нам йти, шлях обирати! І, сподіваюсь, діждемо, Адже обрали ми свободу, Що разом справді підемо І станем врешті-решт народом! «Небо – синє, хмарки – білі…»
Небо – синє, хмарки – білі, Вітер швидко їх жене. До наступної неділі Тиждень швидко промине. В нім проблем – як карт в колоді. Хоч – тасуй, а хоч – крути. Але спекатись їх годі, Значить, мусимо нести. Бо така вже наша доля І такий життєвий шлях: Наша правда, наша воля Нині лиш у нас в руках. Кодекс «слуги народа»
Забудь себя, всяк в этот дом входящий, И мысли, словно мел с доски, сотри. Здесь высший орган, коридоры власти, Утешься тем, что ты сидишь… внутри. Учись вести себя как подобает, Все больше слушай, меньше говори. И коль тебя начальник вызывает, Ты, словно кролик, в рот ему смотри. Ни слова против, только «за» и «за»! И комплимент, а можно и побольше… Почаще попадайся на глаза И на работе всех сиди подольше. Словарный свой запас подсократи И говори короче, односложно. Здесь «умным быть» и «истину» нести Лишь только пост заняв высокий можно. Осваивай лишь местный лексикон, Хотя он здесь, конечно, небогатый.