Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

И в тишине рассветной гулкой Деревья в листья одевает. Она их венчиком взбивает До радостной зеленой пены, Цветеньем белым заправляя Коктейль изысканный весенний. «Дождь поутру со снегом…»
Дождь поутру со снегом, Хоть, вроде бы, весна… Между землей и небом Зависла пелена. В пальто и под зонтами Скукожился народ. Весна сегодня с нами Плывет, а не идет. Этот апрель-проказник Так шутит каждый год — Нас холодом подразнит И вновь к теплу придет… «И у каминного огня…»
И у каминного огня, Дождю за окнами внимая, Снимаю я усталость дня Холодного, так как для мая. А дождь без умолку шумит. Как осенью… Похоже очень. Давно уже вокруг все спит. И вам, друзья, спокойной ночи. «Про щось своє дощ поночі шепоче…»
Про щось своє дощ поночі шепоче І не змовкає навіть ні на мить. В квітневій тиші дощової ночі Дрімає місто, але ще не спить. Хоча згасають вікна вже поволі, Та досить рясно ще горять вогні. За кожним з них своя окрема доля, Своя душа у кожному вікні. Їх полічити, мабуть, неможливо. Та і навіщо їх би я лічив… Лиш побажати хочу вам щасливих, Весняних, світлих і солодких снів. «Скажіть-но, друзі, чи таке бувало…»
Скажіть-но, друзі, чи таке бувало? Бо я скажу: «Такого не було, Щоб в середині квітня так буяло, Так пишно зеленіло все й цвіло».