Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда

Розділ 9 — «Коктейлі, хвилі і... ми»

— П’ятниця. Вечір. Ти вільна? — запитав Владислав, не підводячи погляду з екрана ноутбука.

— Це залежить, — відповіла Настя, ставлячи чашку кави на його стіл. — Що за питання?

— Мене запросили на вечірку. Віп-клас. Басейн, коктейлі, музика. Хочу, щоб ти була зі мною.

Вона здивовано зрушила брови.

— Я? Це… типу як робоче завдання?

— Можеш вважати, що так, — відповів він з ледь помітною усмішкою. — Але попереджаю: дрес-код — купальники, коктейльні сукні, розслаблена атмосфера. Там будуть люди з серйозними грошима. І зірки. Нам потрібно виглядати відповідно.

Настя зробила вигляд, що зітхнула, але всередині вже думала про сукню, яку ще жодного разу не вдягала. Вона повернулася додому — збуджена, нервова, з блиском в очах.

🖤 Вдома

Відчинивши шафу, вона одразу знала, що вибере. Сукня кольору шампанського, яка облягала тіло, наче друга шкіра, з глибоким розрізом на стегні. Під неї — чорний, елегантний купальник із золотими елементами, відкритий, стильний, трохи провокаційний.

Волосся — у вільні хвилі. Легка помада, стрілки. Вона виглядала... ну, навіть собі сказала:

— Якщо він не зомліє — то точно здригнеться.

У машині

Коли Влад побачив її біля авто, він буквально завис на мить.

— Це… коктейльна катастрофа, — буркнув він. — У доброму сенсі.

— Не очікували?

— Я очікував, що ти прийдеш стильною. Але не очікував, що мені доведеться стримувати бажання цілий вечір.

Вона засміялась, сіла в авто і відповіла зухвало:

— То не стримуйтесь. Просто не забувайте, хто тут ще й ваша підлегла. Поки що.

Він підняв брову.

— Поки що?

— Я планую рости, Владиславе Ковалю.

Він лише посміхнувся і завів авто. Попереду була ніч, яка могла все змінити.

Світло з неону переливалося у воді. Басейн під зоряним небом, діджей на підвищенні, келихи з шампанським у руках еліти столиці. Влад і Настя увійшли, привертаючи до себе погляди. Він — у класичній сорочці з розстебнутим коміром, вона — як втілення зухвалої елегантності.

— Це вечірка, на якій укладають угоди без слів, — шепнув їй на вухо Влад, тримаючи руку на її талії.

— Я вмію говорити очима, — відповіла вона і встигла помітити знайоме обличчя серед натовпу.

Її серце стиснулося.

— Невже?.. — пробурмотіла вона.

До них наближалася дівчина з високим хвостом і холодною усмішкою. У Насті всередині все закипіло.

— Привіт, Анастасіє… або краще — Стася? — промовила незнайомка з відтінком отрути в голосі. — Давно не бачились. Я не думала, що ти вирвешся з нашого райцентру аж у таке місце.

— Привіт, Лера. А я не думала, що ти досі живеш спогадами про мене, — відповіла Настя спокійно, хоча всередині пульсувало напруження.

— Влад, це моя… колишня однокласниця. Колись вона вважала, що я — тінь. Тепер же я — ваша партнерка по кейсу, — промовила Настя й усміхнулась до нього з ледь прихованим викликом.

Владислав лише кивнув, не зводячи з Насті очей.

— Твоя «тінь» сьогодні — як блискавка. Запам’ятовується, — тихо прошепотів він, коли Лера пішла далі.

Біля басейну

Пізніше, коли вечірка вже ставала м’якшою, і музика стихла, вони залишилися біля краю басейну. Її ноги торкались теплої води, сукня ледь спадала на плечі. Влад стояв поруч, тримаючи два келихи.

— Смілива ти, Настю. Всі ці люди, всі ці маски — а ти справжня.

— А ти? — спитала вона, дивлячись йому просто в очі.

Він нахилився ближче, і тиша стала напруженою.

— Я навчився бути холодним. Але з тобою — все зрушується. Неначе все, що я будував роками, тане в одній твоїй усмішці.

Вона дивилася на нього — небезпечно близько.

— Тоді, можливо, тобі варто збудувати щось нове. З кимось, хто не боїться дивитись прямо в очі шторму.

Їх губи майже зустрілись… але в ту мить біля басейну впала склянка — хтось із гостей послизнувся, і момент зник.

— Може, все ж стрибнемо в басейн? — прошепотіла Настя, вже скидаючи босоніжки.

— Настю…

— Слабо? — вона вже занурила пальці у воду.

— Ні. Просто я звик контролювати ситуацію.

— А я — ламати правила, якщо вони не приносять задоволення, — сказала і стрибнула в воду.

Він лише посміхнувся й пірнув за нею. Ніч належала їм.

Вода обіймала тіло Насті, коли вона спливла на поверхню, змахуючи краплі з обличчя. Її сукня вже лежала на краю басейну — прозора, мокра, вона облягала її фігуру, а під нею блищав чорний сексі-купальник із вирізами, які відкривали її талію, мов мистецтво.

Чоловіки, що стояли навколо, мовчки переводили подих. Вона відчувала на собі погляди — спраглі, здивовані, зацікавлені. Але їй було байдуже. Бо один-єдиний погляд мав значення.

Владислав.

Він стояв на краю басейну, ніби приклеєний. Його погляд ковзав по її тілу, затримуючись на відкритих місцях. Уперше він не міг зібратись — не директор, не бізнесмен, не стратег. Просто чоловік, що побачив гріх, утілений в жінці.

Настя засміялась, плавно підпливаючи до краю.
— Що, пане директоре, не чекали? — її голос був грайливим, але в очах ховалося щось більше. Вогонь.

— Настю… — він спробував зібратись. — Це виглядає… небезпечно.

— Тоді не дивіться. Або стрибайте — і ризикуйте.

Влад мовчки скинув сорочку. Його постать виглядала не менш вражаюче. Він стрибнув у воду, і коли сплив, опинився поруч з нею — обличчя до обличчя, подих до подиху.

— Ти граєшся з вогнем, — сказав він.

— А ти — давно хотів обпектися, — відповіла вона.

Їхні губи зустрілися. Раптово. Палко. Наче світ зупинився. Це був поцілунок, що не мав статися. Заборонений, вибуховий, як блискавка в нічному небі. Він втягнув її ближче, її руки лягли йому на шию.

Вода навколо них більше не була прохолодною. Все було гарячим. Почуття, подих, серце. Вона відчула, як його рука ковзає по її спині, як він притискає її ближче, ніби боявся, що вона зникне.

А потім вона відштовхнулася легенько, але рішуче.

— Ти не мав мене цілувати, Владиславе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍