Olenka Ing - Віртуальні межі, Olenka Ing
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Звуки дощу били по даху старої станції, де вони тимчасово зупинилися після підключення до вузла пам’яті. Віра не могла заснути. Її мозок все ще переварював те, що вона побачила. Вона ходила кімнатою, ніби в пошуках чогось, що могла б назвати своїм ґрунтом під ногами.
— Арсене, — її голос був глухим. — Ти чув про Єву Савран раніше?
— Чув, — він поклав на стіл чашку з залишками кави. — Але не в тому контексті, як ти. Вона була одним із ключових фахівців у проєкті "Геліос".
— Це той самий проєкт, у якому я… — Віра затнулася. — …була створена?
— Не створена. Вихована. Формована. — Орест підійшов до вікна. — Ми тоді шукали спосіб створити свідомість, здатну адаптуватися до умов повної втрати цифрового контролю.
— Я була "експериментом на виживання"?
— Ти була надією, — відповів Орест. — Ми не передбачили, що все зламається.
Віра підійшла ближче.
— Чому ти не сказав мені раніше?
— Бо боявся втратити тебе ще раз. — Він подивився їй у вічі.
Їхній погляд зустрівся. І щось у цьому погляді було справжнім — людським. Ні дані, ні алгоритми, ні експерименти не могли цього відтворити.
— А Єва… вона жива? — запитала Віра тихо.
— Якщо сигнал із сектору А-13 справжній, — відповів Арсен, — то, можливо. Але це територія поза доступом. Відколота зона. Там немає сигналу, немає стабільного живлення. І — багато покинутих об'єктів, які могли слугувати лабораторіями.
— І ми туди вирушаємо? — Віра зціпила пальці.
— Вже завтра, — кивнув Орест. — Але ти маєш знати: ця зона — смертельна.
Віра всміхнулася крізь втому.
— А з тобою інша дорога буває?
---
Наступного ранку вони завантажили старий позашляховик, який ще працював на альтернативному паливі — Арсен переробив його власноруч. Віра знову вдягла скануючий браслет, а Орест вручну налаштував польовий розпізнавач сигналів.
— Чому ти все ще не користуєшся стандартними системами? — запитала вона, вмощуючись поруч із ним у кабіні.
— Бо вони створені, щоб стежити. А я створив себе — щоб зникнути. — Він натиснув на педаль.
Дорога до сектора А-13 була не просто складною — вона була випробуванням. Колишні міста-кубики лежали зруйновані, дерева проростали крізь метал, а небо було затягнуте сірим смогом. Часом їхню дорогу перекривали автономні дрони-охоронці, і Арсену доводилось шифрувати сигнали, аби обійти системи безпеки.
На четвертий день вони дісталися координат. І серед руїн, у самому серці закинутої лабораторії, щось миготіло.
— Це маяк, — прошепотів Орест. — Це точно вона.
---
Вони увійшли до лабораторії. Повітря пахло озоном і старими мікросхемами. Віра ковтнула повітря і ступила всередину.
І там — на центральній панелі — загорівся екран. Повільно, ніби пробуджувався від сну.
> Привіт, Віро.
Якщо ти читаєш це — отже, ти пройшла перший рівень.
Мене більше немає. Але я залишила все, що ти маєш знати.
Я — Єва Савран. Я — твоя мати.
Віра затулила рот рукою.
— Це не можливо… — вона шепотіла.
— Це тільки початок, — сказав Орест. — Якщо вона залишила повідомлення, значить, у нас є ще одна нитка.
---
На екрані спливло нове повідомлення:
> Справжня причина проекту "Геліос" ніколи не була виживанням. Це було — очищенням. А справжній ворог ще попереду…
— Ворог? — Арсен почав терміново сканувати повідомлення.
Та в ту ж мить лабораторія затремтіла. Десь внизу почувся механічний гуркіт.
— Ми не одні, — прошепотіла Віра.
— Хтось стежить за кожним нашим кроком, — додав Орест. — І ми тільки підійшли до краю істини.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віртуальні межі, Olenka Ing», після закриття браузера.
