Ріна Март - Під лапою Вовка, Ріна Март

Розділ 4. Булонь-сюр-Мер

- Оце сходив до вітру. І насниться ж таке. – промимрив Луї спросоння пересохлими губами і оглядівся.

Він лежав у себе в покоях, на своєму ліжку.

Страшенно хотілось пити.

У вікно яскраво світило сонце, засліплюючи припухлі зі сну очі. Таке яскраве та жваве, мовби й не було учора тих важких хмар та похмурої погоди. Квітень уміє дивувати.

Руки трусилися, тіло лихоманило. Страшний сон ще не повністю вивітрився з голови, змушуючи раз по раз здригатися від спогадів. Принц поволі піднявся з ліжка і задзвонив у срібний дзвоник, що стояв на туалетному столику в ногах ліжка. В ту ж мить, мов з-під землі, в покоях з’явився товстий та жвавий камердинер, готовий допомогти своєму господареві одягнутися та спуститися вниз.

- Доброго ранку, Ваша милість. – слуга вклонився, в руках у нього був таз зі свіжою водою, на плечі висів білосніжний рушник для обличчя.

- Котра година?

- Майже обідня пора.

Луї здивувався. Ніколи в житті не спав він так довго і так безпробудно. Ще й не пам’ятав як дістався своїх покоїв. Немов перенісся у спальню якимось дивовижним чином за велінням святого Провидіння. Побачивши в руках камердинера свіжу воду, Луї, довго не думаючи, всадив у таз голову та почав жадібно хлебтати, мов лев на водопої після важкої битви. І хоч така поведінка неабияк здивувала слугу, він і бровою не повів, терпеливо очікуючи коли господар втамує спрагу і гадаючи, чи вистачить тому води змитися.

Нарешті принц Конде відірвався від таза та почав умиватися. А через чверть години, ще не зовсім тверезий, він уже спускався вниз широкими сходами, безтурботно насвистуючи веселу мелодію з літургійної драми «Гра про Адама». Від його вчорашньої набожності не залишилось і сліду.

Внизу нікого не було, тож Луї подався на пошуки хоч когось живого у цьому прекрасному творінні епохи Відродження. Після недовгих пошуків його старання увінчались успіхом – в бібліотеці він виявив Івана Сірка. Той стояв навпроти гравюри, виконаної у біблійному стилі, і уважно її роздивлявся.

- «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині - вовки хижі…» - прочитав під гравюрою напис Луї, тихенько підійшовши до зануреного у свої думи козака.

- Ви пізнаєте їх за плодами їхніми. – відповів Сірко, кинувши на принца такий гострий погляд, що у того мимоволі холод пішов по спині.

- Це Рене Буайє. – поспішив перевести тему Луї, якому ставало не по собі від присутності Сірка. Побачивши незрозумілий погляд сірих очей, принц додав. – Гравюра. Її написав Рене Буайє.

- Чудова робота.

- А де всі? Де ваш командир?

- Вони збираються в дорогу. Карета уже чекає на них, щоб відвезти в порт Кале.

- Вони поїдуть, навіть не снідаючи?

- Всі вже попоїли. – посміхнувся Сірко. – Скоро треба обідати. Ви спали як немовля після того як я із Солтенком занесли вас, ледь притомного, до вашої світлиці, принце.

Луї знітився. Його авторитет перед цими дикими людьми упав, так і не піднявшись. Як тепер він має керувати Сірком, якщо той у перший же день знайомства носив його, непритомного від випивки, по королівському палацу.

- Не хвилюйтесь, мій принц. Козаки – дисципліновані та вишколені лицарі. – раптом промовив Сірко, немов читаючи думки принца Конде.

Той нічого не встиг відповісти, так як двері відчинились навстіж, впускаючи в бібліотеку де Брежі. Побачивши Луї, віконт низько вклонився та промовив:

- Ваша милість, на Вас чекають у тронній залі.

Церемонія прощання зайняла якихось чверть години. Усі поспішали у своїх справах, розуміючи наскільки важливий для них час, тому на придворний етикет не церемонились: Богдан Хмельницький разом з де Брежі, Солтенком та Пшиємським, сіли до карети, яка помчала їх у Кале; кардинал Мазаріні відправився у Париж у свою резиденцію - кардинальський палац Пале-Рояль, а Сірка запросив до своєї карети з фамільним гербом Бурбонів принц Конде.

Перш ніж сісти до карети, Сірко з цікавістю кинув око на герб, виконаний у синьо-жовтих тонах, який вінчала монарша корона. Гряде, промайнуло у нього в голові.

- Ми їдемо у Па-Де-Кале. Звідти до Дюнкерка рукою подати. – промовив Луї, як тільки вони зручно вмостилися у кареті.

Сірко кивнув.

**********

Па-Де-Кале – регіон на північному сході Франції, основними містами якого є Кале, Булонь, Сент-Омер та інші. Під час цієї тривалої подорожі Сірко з цікавістю роздивлявся вузькі вулиці Парижа, заміські пейзажі, широкі дороги, гучні трактири з веселими француженками у дивних накрохмалених юбках. Від його уважного погляду не минув разючий контраст між придворними заміськими палацами та занедбаними будиночками простого люду. Скрізь від влади народ потерпав однаково. Дарма, що говорили різними мовами. Скрізь панувала влада терору та несправедливості. Мужі наверху гайнували час у розкошах, а люди внизу гнули спину на ці розкоші. Іван подумав про Тридцятилітню війну, яка нині панувала у Європі. Про тисячі людей, які в цю саму мить десь різали одне одному горлянки, поки він разом з цим шаленим принцом наближались до Булоня – тимчасово міста французької військової дислокації. Звідти до Дюнкерка дійсно рукою подати – якихось шістдесят миль, не більше. Подумав він і про сам Дюнкерк. Поки колеса їх карети котилися курними дорогами, Луї обмалював Сірку загальну картину битви за цю фортецю на узбережжі Па-Де-Кале.

Нині в Дюнкерку нараховувалось близько п’яти тисяч іспанського гарнізону, не враховуючи підтримку з моря військовою ескадрою. Третій тиждень поспіль фортецю безуспішно намагалися штурмувати французькі батальйони під командуванням герцога Енгіенського. Луї розповів, що до Булоня прибули мушкетери самого короля, які також, як і козаки, мають стати під знамена принца Конде та йти на новий штурм неприступної цитаделі.

- Де Брежі поклопотався про те, аби усі наші плани та карти були перекладені руською мовою, тож ваші військові офіцери мають змогу долучитися до обговорення планів нового штурму. – мовив принц наостанок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍