– Господи, за що? – схилилася на коліна жінка. – Не плач, моя зірко! За любов до волі та Батьківщини. Вони ніяк не втямлять, що можна зламати всі кістки чи вийняти у козака серце, але воно все одно битиметься за Правду й Віру та ненавидітиме їх. Я помираю, однак і на тому світі завжди кохатиму тебе... …Це не кінець, а тільки початок історії.

Якось мама казала: «За татом душа болить», а я не розуміла. Моя юна душа тоді ще співала. А зараз не просто болить, вона стікає кров’ю та помирає без Нього...»

Молодята дізнаються, що не можуть мати спільних дітей. Для розради вперта парочка знаходить роботу за кордоном. Він - програміст, вона - перекладачка. Тому доля заносить їх в невеличке консульство посеред Європи. Там юний офіцер охорони шалено закохується в перекладачку. На одному з виїздів, вони проводять разом бурхливу ніч. Для роботи на прийомах вагітна жінка вже

Шановні читачі! Автор щиро перепрошує за відкликане перше видання твору, що складався з двох окремих частин. Представляємо Вашій увазі друге видання – об'єднаний і продовжений роман та бажаємо приємного читання! Ця історія: болюча й прекрасна. Вона про дівчинку, котру зозуля-мати новонародженою підкинула до чужих дверей. Та за ними жила провидиця, що виховала Діану

Вони були закохані й щасливі, але один безжальний дід вирішив ніжну пару розлучити. Її – у рабство, хлопця – на той світ. Та Доля дамочка примхлива, свою планує круговерть. У цій історії Кохання буде жити, а гріх покараний на Смерть. Мої Ромео і Джульєтта своїми почуттями заслужили, аби читач згадав Шекспіра стиль...

Кіра і Тимур закохалися митю й навіки. Дівчина довірливо потягнулась до щастя, та дорослий чоловік чомусь злякався божественних почуттів і мало не втратив найдорожчої в світі. Але ж Кохання тільки здається безтілесним привидом, а насправді має таку неймовірну силу, що може гірко покарати недостойних, а може дарувати могутню велич і блаженство...

– Навіщо ти приїхав? Між нами все скінчено! – намагалася бути спокійною я, але безжальна магія його погляду змушувала забути про нестерпний біль. – Та невже? Леді-бос сильна й незворушна. Одноосібно вирішила, що я не маю права знати про нашу спільну трагедію? – він підходив все ближче й говорив доволі грізно, але дивився з такою ніжністю, що мій традиційний гонор

– Так, значить, не кинеш? – Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізналась Аліса. – Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути світ. Тепер я хочу прожити в твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога ще вічність для нас.

– Так, значить, не кинеш? – Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізналась Аліса. – Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути світ. Тепер я хочу прожити в твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога ще вічність для нас.

В приціл я бачила, як Його пронизала автоматна черга, як падав, як завмер... А потім підірвали мій «секрет», місце з якого я прикривала Його групу. Далі не пам’ятаю.