Тетяна Барматті - Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті

– І? Розповідайте! – Рішуче видихнула я, зручно розмістившись на колінах Шанліса, що притягнув мене до себе.

– Все виявилося досить цікаво… – видихнув Дарак, замовкнувши на кілька секунд, наче майстерний оратор, який привертає увагу глядачів. – Можна сказати, що такому результату сприяла низка факторів.

– А якщо докладніше? – Зітхнула я, похитавши головою.

– Те, що в тебе немає магії, дозволило тобі не відчувати дискомфорту під час ритуалу.

– Це як?

– Якби в тебе була магія, вона все одно б взаємодіяла з нашою силою, а так, ніяких відволікаючих факторів не було, і наша магія спокійно перетікала в кристал, не завдаючи дискомфорту. Також той факт, що ти є нашою дружиною перед обличчям Покровителів, а також… щиро нас любиш, – прошепотів чоловік задоволено, розпливаючись в посмішці. – Це допомогло нам краще відчувати тебе та переплітати наші сили без шкоди для твого здоров'я та нас самих.

– Ну ось! Я тут абсолютно ні до чого. Збіг обставин, – переможно винесла вердикт я. Звичайно, бути унікальною, неповторною мені сподобалося, але це теж могло спричинити якісь якщо не проблеми, то негаразди, а мені цього зовсім не хотілося.

– Я б так не сказав, – похитав головою Дарак, дивлячись на мене з ніжністю. – Ти унікальна, Світлано. І лише завдяки тобі ритуал пройшов добре не лише для тебе, а й для нас. Якщо ти не забула, то ми не впали без почуттів, а ще змогли добре закінчити день. І саме твоя внутрішня енергія, твоє внутрішнє світло примножило наші сили, подвоюючи їх, а то й потроюючи, – посміхнувся чоловік, спокусливо облизнувшись.

Видихнувши, я похитала головою. Та яка різниця? Ось реально! Мені байдуже, що допомогло, якщо зрештою все пройшло добре. Та й Дарак має рацію, наша перша шлюбна ніч справді була дивовижною. Як згадаю, так перед очима двоїтися все починає і пульс збоїть.

Проковтнувши в'язку слину, я опустила вії, зображаючи з себе святу невинність, чудово знаючи, як такий мій боязкий вигляд тільки більше заводити моїх чоловіків. І не прогадала. Через кілька секунд у кімнаті почулося тихе гарчання впереміш із протяжним шипінням, а я опинилася на ліжку, розпливаючись у задоволеній посмішці. Ні, цього разу на полювання вийшла саме я, так що благати про помилування будуть чоловіки!

Через три роки

– Сподіваюся, я сплю? – Видихнула я, починаючи глибоко дихати у спробі привести свій моральний стан у норму.

Хникаючи, наче маленька дитина, я зітхнула. Ні, мої чоловіки точно доведуть мене колись, і я зірвусь.

«Зате не нудно» – пролунав у голові повчальний голос мами, і я підібгала губи.

Перший раз із рідними я змогла поговорити після року перебування в іншому світі. Була я до цього часу вже з великим пузом, на радість моїх коханих чоловіків, які очей від мене відвести не могли. Захищали вони мене також від кожної ямки на шляху та неправильно кинутого погляду. Що вони мали на увазі під неправильним поглядом, я так точно і не зрозуміла. Ну, крім того, що всі чоловічі погляди відразу ж зараховувалися до розділу «вб'ю, якщо ще раз подивишся».

Я добре запам'ятала ту мить, коли змогла побачити маму. Не скажу, що виглядала вона змученою або різко постарілою на десять років. Ні, скоріше зовсім спокійною і врівноваженою, наче тільки й чекала, коли я їй подзвоню, анітрохи не сумніваючись у цьому.

– Я вже думала все, не згадаєш про нас, півроку як зникла ... – пробурмотіла вона, але тепло мені посміхнулася, протяжно видихаючи, і я зрозуміла, що вона хвилювалася.

– Півроку? У нас минув рік! – Також пробурмотіла я, хоча в душі відчувала незрівнянне полегшення. Мама вірила, що зі мною все добре, та й півроку це краще ніж рік очікування. – Як я могла забути про вас? – Намагаючись не заплакати в три струмки, видихнула я, але очі небезпечно почервоніли.

– Світлано! Не лякай мене! – Ледь не хапаючись за серце, здивовано вигукнула мама, наближаючись ближче до камери. Очевидно, розглядала мене на екрані свого монітора.

Так, моїм найпрекраснішим чоловікам довелося добре постаратися, щоб зробити щось на кшталт комп'ютера і допомогти, на жаль, я суттєво не могла. Працювало наше диво-техніка за допомогою магії і зараз була вже досить поширеним способом спілкування серед істот цього світу.

У той день ми з мамою проговорили досить довго і спочатку, щоб зовсім вже не шокувати її, я збиралася переставити їй тільки одного чоловіка, який ходить двома ногами. Втім, під кінець я виклала правду і показала всіх чотирьох, а заодно і досить великий живіт.

Мама в той момент тільки могла, що хапати повітря ротом. Щоправда, після цього вона зізналася, трохи відійшовши від шоку, що в мені зовсім не сумнівалася, адже таких упертих і твердолобих ще треба пошукати. Як тоді сказала: «З твоїм характером не те, що в інший світ потрапиш, зірку з неба дістанеш. Знаєш, все-таки добре, доню, що в тебе чотири чоловіки, будуть спостерігати за тобою...»

Під кінець розмови я вже насуплено мовчала, а мої дорогі чоловіки засипали маму компліментами, ледь не поклявшись у вічному коханні дорогій, найпрекраснішій тещі у світі. Адже тільки у такої ефектної красуні могла народитись така гарна донька. Тобто, якщо взагалі просто висловитись, маму підкорили всі чоловіки.

– Залиш мене одну, будь ласка, – пробурмотіла я, дивлячись на Шанліса, що прилип до мого живота. У відповідь чоловік підняв на мене великі, щенячі очі, змушуючи чортихнутися.

І так! Сьогодні я дізналася, що знову вагітна, вдруге за три роки! Дітки погодки – це стільки часу потрібно, сил, фінансів. Гаразд, із фінансами я, звичайно, загнула. Але залишити своїх дітей на виховання комусь я також не могла. Ні, мені, звичайно, допомагала Берта з Лавішшером, нашим первістком, сином Ларі, але й залишати малюка на повне піклування дівчини я просто не могла.

А зараз малюків буде двоє. Ну, хіба не можна трохи почекати, ми ж будемо завдяки обряду жити не одне століття, а може й тисячоліття. Хоча про що я, якщо протизаплідні пігулки так ще ніхто і не придумав. Навіть дивно, відео зв’язок з іншим світом вигадали, а протизаплідні пігулки – ні.