Еміль Золя - Пастка

якого просякли горілчаними та винними випарами. Повернувшись свіжим, як дика ружа, він мав у кишені чотириста франків, якими вони розрахувалися по двох прострочених платежах, за які поручилися були Пуасони, а також повіддавали найнагальніші дрібні борги у кварталі. Тепер Жервеза спокійно могла ходити тими вулицями, де вона й очей показати не сміла. Певна річ, вона найнялася прасувальницею поденно. Пані Фоконьє, дуже чуйна жінка, особливо якщо їй полестити, залюбки взяла її назад до себе. Вона навіть, з огляду на колишнє Жервезине становище господині, настановила її старшою робітницею й платила їй три франки за день. Здавалося, що справи в родині помаленьку налагоджувалися. Жервеза навіть уявляла той день, коли вони зможуть, працюючи та заощаджуючи, розрахуватися з усіма боргами та більш-менш обжитися. Однак розмріялася вона про це згарячу, зрадівши тій чималій сумі, яку заробив чоловік. Дещо охолонувши, Жервеза вирішила приймати життя таким, як воно було, адже добре знала, що все хороше швидко минає.

Та найдужче Купо страждали від того, що в їхній крамничці порядкували Пуасони. За своєю природою вони не були заздрісними, але їм було нестерпно чути, як сусіди в їхній присутності повсякчас вихваляли удосконалення, запроваджені їхніми наступниками. Особливо старалися Боші, а також Лорійо. Як їх послухати, то гарнішої крамнички ніхто ніколи й не бачив. Не забували вони згадати й про жахливий стан, у якому Пуасони отримали приміщення, розповідаючи, що саме тільки прибирання обійшлося їм у тридцять франків. Після довгих вагань Віржіні вирішила відкрити невеличку крамничку з ласощами: цукерками, шоколадом, кавою, чаєм. Лантьє особливо радив такий вид комерції, бо на солодощах, за його словами, можна заробити величезні гроші. Крамничку помалювали в чорне з жовтими смугами — то були дуже вишукані кольори. Троє столярів тиждень працювали над устаткуванням стелажів, вітрин, прилавка з поличками для слоїків, як у кондитерських. Невеличкий спадок, що його Пуасони тримали у сховку, схоже, добряче підточився. Але Віржіні тріумфувала, а Лорійо вкупі з Бошами не забували розказувати Жервезі про кожен стелаж, вітрину чи слоїк, зловтішаючись з того, як мінилося обличчя прачки. Людина, дарма що незаздрісна, завжди казиться, коли хтось взуває її чоботи й ними ж її чавить.

Але тут ішлося ще й про чоловіка. Казали, що Лантьє кинув Жервезу. У кварталі дійшли одностайної думки, що він вчинив правильно. Зрештою, має ж запанувати бодай якась моральність на їхній вулиці. Уся похвала за цей розрив дісталася пронозі-капелюшнику, якого дами обожнювали так само, як і раніш. Переповідали навіть деякі подробиці: нібито прачка так осатаніла, що він мусив надавати їй ляпасів, аби заспокоїти. Звичайно, ніхто не говорив цілковитої правди; ті, хто могли б її знати, вважали, що все надто просто й не дуже цікаво. Можна, звісно, було сказати, що Лантьє й справді кинув Жервезу, але в тому сенсі, що тепер вона вже не була в його розпорядженні день і ніч. Але коли його посідало бажання, він навідувався до неї на сьомий поверх, бо панна Реманжу іноді бачила, як він виходив від Купо в дещо незвичний для візитів час. Словом, їхні стосунки помаленьку тривали й далі, не даючи ні йому, ні їй особливої втіхи. То була просто давня звичка, взаємна люб’язність, не більше. Однак ситуацію ускладнювало те, що тепер у кварталі до однієї постелі вкладали Лантьє та Віржіні. І знову люди випереджали події. Безперечно, капелюшник крутився біля високої чорнявки, та це було цілком зрозуміло, адже в цій оселі вона займала Жервезине місце. Ходив навіть жарт, що якось уночі він, як це бувало раніше, пішов до сусідньої кімнати по Жервезу й приніс до себе Віржіні, а оскільки було темно, впізнав її аж на світанку. Ця історія всіх звеселяла, але насправді Лантьє ще не зайшов аж так далеко: він ледве дозволяв собі вщипнути її. А проте Лорійо часто із замилуванням говорили перед прачкою про любощі Лантьє та пані Пуасон, сподіваючись викликати в ній ревнощі. Боші теж вторували, що такої гарної пари зроду не бачили. Найдивнішим у цьому всьому було те, що ніхто на вулиці Ґут-д’Ор, схоже, не присікувався до нового троїстого шлюбу; атож, моралісти, суворі до Жервези, до Віржіні ставилися дуже милостиво. Можливо, причиною такої поблажливості сусідів стало те, що її чоловік був стражником.

На щастя, ревнощами Жервеза зовсім не терзалася. До невірності Лантьє вона ставилася дуже спокійно, бо вже давно її серце не мало жодного стосунку до їхнього зв’язку. Мимохіть, нікого не питавши, вона чула бридкі оповіді про капелюшникові походеньки з усілякими дівчатами, першими-ліпшими чепурухами, що плентали вулицею; і Жервезі до цього було настільки байдуже, що вона навіть не обурювалася і не знаходила в душі досить злості, щоб порвати з ним. Утім, прийняти нову полюбовницю свого коханця їй було не так легко. Віржіні — це зовсім інша річ. Вони все це вигадали лише для того, щоб подратувати її; і хоч їй було начхати на всі його інші дрібні інтрижки, Жервеза не могла не перейматися стосунками Віржіні та Лантьє. Тож коли пані Лорійо чи якась інша єхида казала при ній, що Пуасонові роги вже не пролазять у ворота Сен-Дені, вона ставала геть біла, її груди розривалися, серце пекло від болю. Вона зціплювала губи, намагаючись приховати свій гнів, бо не хотіла, щоб її вороги потішалися над нею. Але, напевно, Жервеза таки дорікала Лантьє, тому що якось пополудні панна Реманжу почула звук ляпаса; хай там як, а вони точно посварилися, і Лантьє два тижні не розмовляв з прачкою, але потім прийшов до неї перший, і все знову пішло-поїхало, наче нічого й не сталося. Жервеза й цього разу, втім, як і завжди, поступилася, бо не хотіла ні з ким чубитися й не мала бажання псувати собі життя ще дужче. Ох! Їй було вже не двадцять років, вона більше не любила чоловіків так, щоб шмагати чийсь зад за їхні чудові очі, наражаючись на неприємності. Однак усе це накопичувалося в ній роками.

А Купо все смішкував. Цей простакуватий чоловік, що не хотів помічати, як його жінка скакала в гречку, реготав, аж за живота брався, з рогатого Пуасона. На те, що коїлося в нього дома, він дивився крізь пальці, ба навіть не помічав, а от у чужій хаті це здавалося йому страшенно кумедним, тож він зі шкури пнувся, щоб вистежити подібні пригоди, коли сусідські дами стрибають через пліт. Ох і телепень цей Пуасон! А воно ще й при шпазі, дозволяє собі штовхати людей на тротуарі! Купо