Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

– Ти впевнена? - не поспішаючи випускати мене зі своїх обіймів, запитально заглядає мені в очі. -Я можу тебе донести до ліжка, тобі ж вже не треба роздягатися, — обпалює мене відвертим поглядом, натякаючи на те, що під тканиною його піджака я гола-голісінька. 

– Впевнена, — уперто випинаю підборіддя. Він же обіцяв прислухатися до моїх бажань, ось нехай і виконує. 

Коли мене нарешті опускають на підлогу і мої босі ступні потопають у м'якому ворсі килима, я ніяково завмираю.

- Що трапилося Арі-Іна? - чую я над вухом хрипкий голос Стаса. - Чому ти так напружилася? Тебе щось турбує?

- Стасе чому ти назвав Ната братом? Ви що дійсно брати? — обернувшись до чоловіка, вимогливо дивлюся в очі. Бо мені потрібно знати, зараз. 

- Так, він мій брат, — спокійно відповідає, немов би знаючи що я це запитаю. 

– Але я думала ти один в сім'ї, — здивовано розширюю очі. 

– Так один, — скрививши губи, хрипить у відповідь. - Нат, син нашої колишньої економки, що багато років була коханкою мого батька.

– Виходить, він...

– Так, мій брат по батькові.

- Але як так сталося, що він у тебе працює? Я думала, ти ненавидиш усе, та усіх, хто пов'язаний з твоїм батьком.

- А я й ненавиджу, — хрипко відповідає чоловік, низько опускаючи голову і дивлячись на мене з-під лоба.

– Але як же, Нат?

– Його мати, після того що сталося з моєю, народивши просто здала його в будинок малюка. Викинула як непотрібну річ і поїхала з черговим коханцем за кордон. А я зовсім випадково в документах батька через десять років після його смерті знайшов свідоцтво про народження Ната. І почав шукати. Який би не був батько, дитина в цьому не винна. На все про все, у мене пішло ще п'ять років. він часто змінював прийомні сім'ї, тому відстежити Ната, було доволі складно, та й інформацію про нього не дуже охоче давали. Бо по суті, хто я був йому такий, майже ніхто. Але я мав вагомий аргумент, свідоцтво про народження, і гроші, які завжди добре впливають на людей. Зрештою, я його знайшов. Він тоді вже встиг вляпатись у пару неприємних історій які я допоміг йому вирішити. З того часу він у мене працює, і знає скількому мені зобов'язаний. Тому Нат для мене більш ніж довірена особа.

- А прізвище? У вас же різні прізвища? – цікавлюся, бо напевно знаю, що у Ната прізвище Станіслав.

- Він узяв прізвище своєї матері сербки.

- Зрозуміло, — зітхнувши тягну у відповідь. - Стас, скільки ще таємниць мені прийдеться розгадати? - тихо промовляю, зазираючи чоловікові в очі. 

- Дуже багато Арина, — з кривою усмішкою відповідає.

- Може, перед тим як вирішувати що робити із нашими відносинами, ти ще щось хочеш мені розповісти?

– Неодмінно розповім, моя дівчинка, — хрипко відповідає чоловік, красномовно блиснувши очима. – Але трохи згодом, зараз у мене на тебе трохи інші плани.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно