Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Підкорись мені !!! Твоє тіло — храм, і я маю його отримати у свою владу, повністю і беззастережно завоювати. Довести тебе до капітуляції, несамовитості. А потім, зачаровано стояти та дивитися, як сходи, стіни, престол та твій вівтар піддаються вогню, моєї пристрасті. І я горітиму разом з ними, передчуваючи, коли розваляться опори, і земля покриється чорним попелом, щоб охолонути до ранку. А потім, твій потяг, пожадливість, хіть і пристрасть змусять руїни тліти та знову горіти, і бажати, щоб наші тіла знову і знову перетворювалися у цьому вогні у попіл.

Пролог

Я ніколи не погоджуся на ці умови! – гучно викрикнула в лице незнайомому чоловікові. Тому, хто зараз мені  пропонує неможливе.  В мені кипіла гаряча лють і клекотала дика ненависть. Хотілося кричати, рвати й метати, трощити все навколо, або видряпати нахабні очі, цьому демонові. Що горіли зараз лютою ненавистю до мене, або чимось ще, незрозумілим. Звіриним, лячним, хітливим.

- У тебе немає вибору, дівчинко, - чую низький, вібруючий голос, що пробирає аж до кісток. - Чи ти хочеш його смерті? - киває в кут.

І мій погляд знов падає на те місце де, хвилину тому, стояв навколішки блідий, з приставленим до скроні дулом, мій так званий батько - Володимир Васнецов.

По суті ця людина,  була мені ні ким. І єдиний доказ того, що він дійсно є моїм батьком, було пред'явлене їм старе фото, де він обіймається з ще такою молодою мамою. 

Ще очі -  у нього були точнісінько такі, як  і у мене. Величезні світло-сірі, з чорною окантовкою, навколо райдужної оболонки. 

Я могла б зараз розвернутися та піти. І хай із ним що хочуть, те й роблять. Але щось мене стримувало. Я не могла ось так просто, кинути в біді, хоч і зовсім незнайому мені людину.

Мене звуть Арина Васнецова, і в мене досить не проста доля. Батько покинув мою матір, коли вона була ще мною вагітна. А коли мені виповнилося десять років, вона померла. Мене забрали до сирітського притулку. Де й пройшло моє важке і безрадісне дитинство. Ось де дійсно було цілковите пекло та хаос.

Бо сім'я, хоч і не повна в мене до цього, була, у сирітському притулку я відразу отримала тавро персони нон грата. Не лише від моїх інтернатських товаришів, а й від вчителів. І всі наступні шість років, до випуску, мене пригнічували, принижували та знемагали як могли. Але я вижила, і мене не тільки не зламали, а і зробили сильнішою. Завдяки цьому я швидко подорослішала, та обросла такою необхідною бронею. Про наявність якої раніше у себе і не підозрювала.

Після випуску, вступила до звичайного кулінарного технікуму. Там життя потекло зовсім інакше. Я завела новими знайомими та серед них навіть з'явилися хороші друзі. 

Працювати мені не доводилося, через те, що я чудово вчилась і жила коштом стипендій. Якої мені з головою вистачало на скромне існування. Жили ми у студентському гуртожитку. Це був вільний та відносно щасливий період мого життя. 

Але час пролетів невблаганно швидко. І ось довгоочікуваний випуск. Радість від вступу у доросле та самостійне життя, та перші втрати та розчарування.

Перше, що я зробила, після закінчення технікуму, це спробувала влаштуватися на роботу. Перебирати не доводилося, практично ніхто не хотів брати випускницю інтернату. Хоч і з червоним дипломом першокласного кухаря-кондитера. Тому єдине місце, куди мені вдалося влаштуватися в нашому місті, це  гнилий бар «Едем». Притулок місцевих алкашів, та збоченців.

Взяли мене спочатку, звичайною офіціанткою. Бо жити мені було ніде, а житло винаймати треба було за, хоча щось, погодилася не замислюючись. 

Хоч і не легко мені дався перший рік роботи, у цьому відстійному гадючнику. Зовнішність у мене була яскравою. І дуже часто доводилося відбиватися від надокучливих клієнтів. Але незабаром і до цих умов я легко пристосувалася. І буквально через три роки, такої пекельної, але прибуткової роботи, змогла купити собі невелику однокімнатну квартирку. А там і підвищення по службі пішло. Тепер я працювала на барі помічником бармена. І чудово справлялася зі своїми обов'язками. 

Можна сказати, життя налагодилося. Зарплати мені вистачало, роботу я свою любила. Колеги та начальство завжди зі мною рахувалися, та поважали.

Так минуло ще кілька років. І все було більш ніж добре. Поки на моє двадцятип'ятиріччя, рівно в день мого народження, до мене не завітав мій, так званий -  батько. І не розкришив цією появою, моє життя на дрібні частини, повністю зруйнувавши. Бо як виявилося він буквальнім значенні продав мене в рабство місцевому ділку, найвпливовішій людині нашого міста - Стасу Корецькому.  Програвши моє життя в покер.

 

Від автора: 

Рада вітати Вас, дорогі друзі на сторінках мого роману. Це історія про непросте і дуже складне кохання. Двох абсолютно різних і несхожих один на одного людей, чоловіки та жінки. Вони пробиратимуться до неї крізь страх, ненависть, гординю, зраду злостивців, біль та примус. Це драма з відтінком трилера та еротика з натяком на романтику. Приємного читання (◍•ᴗ•◍)❤

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно