Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Глава 20

Додому ми приїжджаємо далеко за північ, але всупереч цьому, нас ще чекають.

- Ну нарешті, — коли ми заходимо до будинку, першою нам на зустріч виходить стурбована Софа. - Ариночко, з тобою все гаразд? 

- Так, а що сталося? - розгублено перепитую, ніяково кутаючись у піджак Стаса, та щільніше притискаючись до нього з боку. Піджак, це зараз єдине, що було на мені, бо тонка тканина моєї сукні не витримавши нашої шаленої пристрасті розлетілася на шматки. Від мого вечірнього вбрання, залишилися лише замшеві босоніжки, які я і тримала у руці, нервово переступаючи босими ступнями з ноги на ногу.

- Натаніель сказав що Стас дуже злий, і незрозуміло кудись тебе повіз, і ми злякалися…, - починає тихо говорити жінка. 

- Арино! - несподівано до холу влітає блідий та збуджений Нат. Видно було що тітка Софа вже подбала про нього, бо його голова була акуратно перев'язана бинтом. - Ти в порядку, він тобі нічого не зробив..., - але побачивши що я стою лише в одному піджаку, та притискаюся до Стаса, миттєво осікається. Уважний погляд зелених очей, ковзає по моїй фігурі та спалахує злістю. У цей момент я розумію, що те що він бачить йому явно не подобається. Від цього мене миттєво кидає в жар і в ту ж мить чомусь хочеться сховатися за спину Стаса. Бо холодний погляд мого охоронця не віщує нічого доброго. 

- Чому це ти вирішив, що я щось зроблю Арині? - вимогливо скидає смоляну брів Стас, пронизливо дивлячись на хлопця. - Можу тебе запевнити, що зі мною вона в повній безпеці. Тому не треба, будь ласка, нагнітати, і робити з мене звіра.

Бачу по напруженому обличчю Ната, що йому не подобається ні те що говорить Стас, ні те як він говорить, але хлопець, стиснувши щелепи, стримується. 

- Краще подбай про те, щоб хлопці завтра ж перенесли речі Аріни до моєї кімнати, — владно продовжує говорити Корецький, вперто удаючи що не помічає гнітючої напруги у повітрі. - Це потрібно було зробити ще раніше. 

- Навіщо? - несподівано випалює Нат, з викликом дивлячись на свого боса. 

- Не став безглуздих питань, хлопче. Бо я так вирішив і крапка, — вагомо карбує господар будинку. 

- А ти її спитав? - Очі Натаніеля загрозливо звужуються, а губи щільно стискаються. - Бо я тільки й чую від тебе, я, та для мене, а ти Арину спитав чи хоче вона, переїжджати до твоєї спальні? - понизивши голос, шипить крізь зуби. 

В мене від його слів наче ґрунт під ногами вибиває. Вперше бачу що б Нат так нахабно поводився зі Стасом. Невже із-за нашої із ним розмови він вирішив кинути виклик хазяїнові. Від цієї думки мені стає ще більше ніяково.

- Я не розумію, брате, — ошпарюючи мене цим словом, хмуро відповідає Стас на випад Натаніеля. - Ти чимось незадоволений? - зло цідить Корецький, беручи мене за руку і переплівши наші пальці, міцно стискає мою долоню, ніби боїться що спробую вирватися. - Арина вже доросла дівчинка, і сама у змозі відповідати за себе. Мені здається я наказував тобі бути її охоронцем, а не нянькою. 

Як брат? 

Доки чоловіки продовжують мовчки препарувати одне одного поглядами, я й досі не можу прийти до тями від почутого. Значіть вони брати?. Але вони ж навіть зовні не схожі. Хоча, можливо статурою, та впертістю. І дійсно, уважніше вдивляючись спочатку до одного, а потім і до другого чоловіка, вловлюю деяку схожість. У рисах, в манері тримати спину. 

- Але ж ти так її залякав, що вона і сама заплуталась чого дійсно хоче, — уперто парує, Натаніель, здається не збираючись відступатися, твердо вирішивши відстоювати мою свободу до кінця, навіть проти моєї ж волі.

- Добре, якщо це дійсно так, то спитаймо у неї особисто. Бо сьогодні, коли ми залишилися удвох, мені здалося, що Арина не проти бути зі мною по власній волі, а не тому, що повинна відпрацьовувати батьків борг, — блиснувши очима, Стас переводить питальний погляд на мене. 

Нат теж вимогливо дивиться на мене. Здається навіть повітря в кімнаті починає електризуватися від їхніх поглядів. 

І я розумію що далі ховатися, та удавати що мене тут не існує, не вийде. Треба відповідати.

- Нате, — починаю я вкрадливо, дивлячись у палаючи надією зелені очі. - Стас дійсно не наказував мені, а лише запропонував переїхати до нього в кімнату, і я погодилася. 

- Боже яка чудова новина! - несподівано ляснувши у долоні голосно вигукує тітка Софа. Я і забула що вона і досі знаходиться у гостьовій, та теж як і я, є свідком цієї сутички. - Ой, пробачте, — схаменувшись і зрозумівши, що занадто яскраво проявила свою радість, жінка ніяково прикладає долоню до рота. 

Але я їй вдячна, за цей емоційний прояв. Тепер погляди чоловіків направлені не на мене, а не неї. Невдоволений Натаніеля, та здивований, Стаса. 

- Я думаю, що Ариночці треба відпочити, бо бачу що вона дуже втомлена. - бачачи що напруга що утворилася між чоловіками й не думає спадати, несподівано пропонує жінка. - Стасе, давай, поки ви із Натаніелем поговорите, я відведу її до твоєї кімнати?

- Ні, я сам, — грізно відрізає Корецький, та несподівано підхопивши мене на руки, стрімко несе до сходів. - Якщо моє кошеня втомилося, то я бажаю особисто подбати про те, щоб комфортно доставити Арину до ліжка, — кажучи ці слова, Стас тіснить Ната, що стоїть у нас на дорозі, і той не без вагань, але все ж таки відступає. Даючи можливість нам пройти. Точніше Корецькому, який несе мене на руках. 

- А з тобою, — порівнявшись із хлопцем, дивиться йому прямо у вічі. І я знову маю можливість уловити їх із Натом схожість. - Я побалакаю пізніше, — та відірвавши від Ната напруженого погляду, іде далі. 

- Обов'язково, брате, — кидає нам у слід Нат.

- Ох, — тихо видихаю, зариваючись носом у сорочку Стаса. Мені досі здається що я відчуваю палкий погляд Натаніеля на собі. Від цього серце лунко відбиває в скронях, обдаючи шкіру легким ознобом, і я мимоволі зіщулююся.

Стас із легкістю доносить мене до дверей своєї спальні та штовхнувши важкі дубові двері, заходить до неї зі мною.

– Далі я сама, – тихо буркочу, намагаючись виплутатись з чоловічих рук, та натякаючи, щоб мене врешті-решт поставили на ноги. Бо не звикши до того, що мене носять на руках, почуваюся ніяково. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍