Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

не міраж, шановні пані!.. дев'яносто шість метрів глибше водостоку!.. чи у «стратосферному пасмі»?.. про яке я вже розповідав, яке простягається бомбами й вогнем з-понад Робенсона майже до Анґ'єна! і встромляється в Анґ'єнське озеро, на півночі… пасмо аж до казино… гай-гай!.. ті, хто не бачив, звісно, заперечать!.. із заздрощів!.. стеля осипається, всесвіт вибухає!

— Не було такого! не було! не було!

Їх послухати, то здається, наче зі слідчим розмовляєш… Такі ж чванливі! нічому не вірять! біс із ними! Світ є клубком примар, що витанцьовують на неправді, крутяться, як яйце на ярмарку в тирі… і уявіть собі вразливість світу! і вразливість вибору! і розмаїття всіх неправд! Я бачив, як родина Лютрі відлітала, злітала, пролітала крізь шрапнелі разом із шатром, з усім науковим приладдям і меблями… траєкторія з кінця в кінець, крізь усі Небеса! крізь великий розлам воднораз із тридцятьма літаками! і до речі, а як же Бебер? його з ними часом не засмоктало в небо? раз і все! під час прогулянки дахами? можливо? вихором від ста пропелерів!

— Літаки його не звіяли?

Гукаю до Лілі.

— Та ні! Він був у сусідок, у дівчат! запитай у них! запитай!

— Ви не бачили Бебера?

Кошмарний чортяка, невдячний котище! такий же кошмарний, як «жулятко на коліщатках»! до речі! треба гукнути дивакові! гукнути Жюлеві! бррранг! мене саме хитнуло… хвиля усе викидає надвір!.. усіх з помешкання консьєржки! усі лантухи із салом! усі котяться під браму!

— Агов, кидайся вниз, ніг не поламаєш!

Разів із сто! з тисячу! кричав йому! Жюлю премилому!

— Пити! пити!

Знаки мені подає…

— У погребі багато є, га, розбишако! і того! і того!

Показую йому… але досить, годі… ви ж розумієте?.. у мене у світі чимало ворогів, готових роздзявкатися… «О, це замах!»… не скажу більше!.. хоч їхні дупи й не до такого звичні!.. але що дозволено, чи не так! із іншими! і мені таке ж? овва! мені? якщо той фіґляр, про якого мова, пиндючиться, підступний, він перший заволає, який я «хіросимний» провокатор!..

«Устромляйте одне одному»! усюди так…

Цілими академіями встромляють обопільно, ушановуються і обдаровуються… та якби я щось не те бовкнув на кшталт «Диви, яка принадна, я б їй теє… на кілька сантиметрів»! Катаклізм! Неймовірний! гірший, ніж розрив у Небесах! гірший, ніж після двадцяти «фортець»! мов крик із пісуара!

— Ви чули цього збудженого збоченця? справді? як можна? який виродок!

І от я з п'ятнадцятьма викликами в суд на дупі…

Отож вибавте мене від цих подробиць… нехай і далі сцить під себе…

— Спини їх, гей, обрубку! спини їх!

Закликаю спинити літаки! йому тільки рукою махнути!.. «фортеці» його поруху пальцем коряться… і «москіто»… кружляють навколо нього!.. і знову злітають у вись!.. і жоден по ньому не стріляє! і жодна бомба не падає на вітряк!..

Під столом справжня клоака, гики, стогони, лайно… нічого не розуміють… не бачать, яка над нами веремія… у них голови між ногами… серуть собі в руки… скупчуються, стасовуються… сплітаються, ще тісніше!.. ще клейкіше…

— Він пхається!.. от свиня! душить! нахаба!

І брррум! одне за одного хапаються…

— Волосся! волосся! відпустіть!

Перегукуються.

Потім мить тиші… пісня… знову та співає…

Якщо гадаєте, що я скажу…

— Що?

Я теж можу сказати, що думаю!.. я трохи більше від неї потерпів! котра співає… і вже не можу співати! занадто болить… я — суцільний синець, усе тіло!..

— Що ти? гей, дурепо! кажи! кажи!

Я почуваюся синім, зеленим, жовтим, це від забиттів! весь час кидає від стінки до стінки! я не лізу під стіл! я дивлюся на небо! і все бачу! у мене голова неначе подвоєна від ґуль і набряків… і обидві щиколотки надбиті, достоту… не доторкнешся… уявіть собі, з третього поверху у ліфт! брррум! навіть не скрикнув… прийняв удар, авжеж! та потім, коли мене поклали, хвилина спокою, то відчув, як набухають і руки, й ноги… і всі суглоби!.. іще!.. іще!.. жодного місця на тілі, найменшого, з поштову марку, не можу торкнутися, щоб не скрикнути… і нехай стеля обвалиться, якщо хоче, і люстра відірветься, і буфет!.. і кнур Норманс із двома бабами!.. хоч більше не болітиме, і поготів!.. ми — жертви Жюля у візку! міг би йому гукнути: Жюлю, твоя взяла!.. однак він заслужив лише на люту лайку!..

— Донощик! Карабос! посіпака! диверсант!

Тому що літаки мали летіти над Коленкуром, якраз над упадиною!.. і нічого не скидати на Епінет! додому повертати… на північ! на північ!.. а він збивав їх з курсу! збивав із курсу!.. так їх направляв, що вони зударялися… вибухали… брррум! і ратрррум! зіткнення! мов зіткнення комет! ми бачили… три! чотири! шугають, петляють і брррум! зіштовхуються з усього лету!.. ми б це швидко припинили, аби Оттавіо був тут!.. кінець шарварку! але де чорти носять Оттавіо?.. чудовий друг, але що за баболюб! завжди в якоїсь між цицьок!.. а в бомбосховищах скількох полапав!.. уявіть собі! у сховищах завжди повно сідниць! уявіть! от і чекай на нього!.. з переповнених сховищ!.. і що? і що? забагато принад для Оттавіо!..

А сторожиха знову чіпляється…

— Він хоче пити, докторе!.. він хоче пити!

І Лілі…

— Бебер, Фердінане! Де наш Бебер?..

Кому що! небо не розривається, підлога не гойдається! кожному свої фантазії! манії головніше! головніше! у голові! а на додачу ота з-під столу виводить собі:

Якщо гадаєте, що я…

Ще фальшивіше! фальшивіше! у соль!

А я, бач, усім найбільше завинив!.. визнаю… маю особисті причини… що дав Жуляці вислизнути з рук! лайнюку на коліщатках! Жюлю! коли лежав у ліжку! у моїй милості! от тоді його б і задушити!.. сам напрошувався!.. налягти, та й поготів! не шугав би тепер на