Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

«Феєрію для іншого разу» — роман, який Луї-Фердінан Селін написав під час ув'язнення 1946–1947 років за колабораціонізм, — певною мірою можна вважати ключовим етапом його творчості. Послуговуючись своїм неповторним стилем і письменницьким поглядом на події, що струснули самі підвалини XX століття, Селін у притаманній йому полемічній манері вкотре ставить перед читачами одвічні літературні й моральні проблеми. Цю книжку можна вважати своєрідною сповіддю Селіна-колабораціоніста, Селіна-зрадника, Селіна-письменника і Селіна-громадянина, що, як завжди, перебуває у конфронтації із суспільством, і, водночас, цей роман є квінтесенцією творчості Селіна.
У червні 1940 року Франція була окупована Німеччиною, навесні 1944-го, напередодні визволення, союзники бомбили стратегічні об'єкти на окупованій території, зокрема паризьку сортувальну залізничну станцію неподалік від Монмартру, де тоді мешкав Селін. Через два роки, ув'язнений у Копенгагені в очікуванні рішення Данії про екстрадицію до Франції, Селін вирішив зробити темою свого роману саме цю подію. Створюючи оповідь про ніч бомбардування, Селін з усім можливим розмахом використав притаманні йому уяву й унікальний письменницький стиль, ставши єдиним романістом свого часу, здатним відтворити цю подію в літературі.

Луї-Фердінан Селін

Феєрія для іншого разу

Відповідальний редактор О. Жупанський

Редактор Л. Пішко

Cet ouvrage a bénéficié du soutien du Programme d’aide à la publication Skovoroda de l’Ambassade de France en Ukraine/Institut français d’Ukraine.

Це видання було здійснене за підтримки Програми сприяння видавничій справі «Сковорода» Посольства Франції в Україні/Французького інституту в Україні.

Цей текст захищений Законом України «Про авторське право і суміжні права».

Виключне право на видання цього тексту належить Видавництву Жупанського.

Будь-яке цитування тексту, його відтворення чи публікація можливі лише з дозволу видавництва.

Перекладено за виданням Louis Ferdinand Céline

Féerie pour une autre fois, Paris, Gallimard, 1995.

© Louis Ferdinand Céline, «Féerie pour une autre fois I, II», 1952, 1954.

© Видавництво Жупанського;

Я. Коваль, переклад;

О. Баратинська, художнє оформлення, 2023.

Передмова

Більш як по пів століттю після смерті автора літературну творчість Луї-Фердінана Селіна неможливо оминути. У притаманній йому полемічній манері він ставив перед читачами одвічні літературні й моральні проблеми. Його проза неповторна як своїм поглядом на події, так і мовою. Поява у 1932 році першого Селінового роману «Подорож на край ночі» стала справжнім землетрусом, а його хвилями — наступні сім романів, створення яких відповідало суворій внутрішній логіці.

Менш відомим твором Селіна у Франції й за її межами виявився роман «Феєрія для іншого разу», який, проте, є ключовий етапом його творчості.

У цьому виданні відповідно до первісного наміру Селіна обидві частини «Феєрії для іншого разу» об'єднано в одному томі. Від часу перших публікацій у 1952 і 1954 роках відповідно і до видання у 1993 році в томі VI у серії «Плеяда», до якого вони ввійшли, ці книжки видавалися окремо, до того ж друга під заголовком «Норманс», тоді як назва «Феєрія для іншого разу» призначалася насправді саме подіям, які в ній змальовано. Це сталося внаслідок збігу видавничих обставин, які Селін тоді прийняв, сподіваючись (намарно), що це допоможе другій частині уникнути неуспіху, якого за два роки перед тим зазнала частина перша. За окремого видання двох книжок і різниці в назвах перша втрачала свій питомий характер прологу, а друга — запал, який мав виростати з прологу, як і неоднозначна феєричність, що випливала з назви, і де незгоди Норманса посідають незначне місце. Селін-романіст — не спринтер, а бігун на довгу дистанцію. Аби розгорнути всі свої засоби, він потребує кількох сотень сторінок, упродовж яких вируватимуть його пристрасті. Відтепер відновлена об'єднанням обох частин і поширенням на другу частину призначеної саме їй назви, «Феєрія для іншого разу» є твором, покликаним до нового відкриття.

Центром гравітації чотирьох попередніх романів — «Подорож на край ночі», «Смерть у кредит», «Банда блазнів», «Похід на смерть» — була Перша світова війна, на якій Селіна було поранено і яка визначила його дальшу людську й літературну долю.

У червні 1940 року Франція зазнала поразки у Другій світовій війні й була окупована Німеччиною. Навесні 1944-го, напередодні визволення, союзники бомбили стратегічні об'єкти на окупованій території, зокрема сортувальну залізничну станцію неподалік від Монмартра, де тоді мешкав Селін. По двох роках, будучи ув'язненим у Копенгагені в очікуванні рішення Данії про екстрадицію до Франції, Селін вирішив зробити темою роману цю подію, яка, до того ж, стала для нього поштовхом до вигнання.

Згодом він надумав оповісти своє життя на Монмартрі перед від'їздом, а також ув'язнення в Данії по двох роках. Ці теми лягли в основу першої частини «Феєрії для іншого разу», в якій автор, не приховуючи своїх тодішніх позицій, відкрито провокує читача. Але водночас він захоплює його своїм комічним даром і новизною оповідної манери. Він практично примушує нас читати його книжку, подобається нам вона, чи ні. З «Феєрією для іншого разу» Селін сягає найвищої точки романної техніки, стилю й тематики.

Книжку можна вважати своєрідною квінтесенцією Селіна, і для того є досить підстав, зокрема та, що в першій частині романне письмо, крім власних козирів, заряджається й певними наголосами полемічної пристрасті, яка стала, поряд із селінівськими памфлетами, ознакою його глибоко своєрідного голосу; а в другій частині — тому що Селін, узявшись оповісти ніч бомбардування, обрав тему, призначену саме для нього, для його уяви й стилю, — до того ж він став єдиним романістом свого часу, здатним перенести цю подію в літературу.

Спочатку Селін мав намір розпочати оповідь із цієї ночі бомбардування, а потім перейти до епізоду відвідин Клеманс Арлон, який тепер відкриває роман і який доходив би логічного завершення (давня Селінова знайома Клеманс приходить, щоб попросити в нього книжок з автографами, бо по кількох днях вони виростуть у ціні вдесятеро як найостанніші, підписані Селіном перед стратою). Але Селін має надто насторожене відчуття читача, аби не усвідомити, що його книжка не має шансів бути прочитаною внаслідок його виключення з повоєнного літературного життя Франції й загального осуду, який над ним тяжіє, і цьому треба дати якусь раду.

Він мусить передусім відновити контакт із читачем, причому за будь-яку ціну. Інші вже розпочали цю справу зі спроб виправдати й пояснити його мотиви, зокрема, від обґрунтування пацифістських намірів, які лежали в основі його памфлетів, до того факту, що Селін не брав участі в офіційних органах колаборації [під час німецької окупації]. Але він був би не він, якби став на такі хисткі захисні позиції. Навпаки, він обирає контратаку, відкрито нападаючи на свого супротивника, тобто на читача. Читача, нажаханого післявоєнним викриттям таборів смерті, і який неминуче долучає Селіна до їх засудження. Отже, читача слід спровокувати, примусити захищатися, реагувати, провокуючи на лайку й образи, і все це заради того, щоб запобігти відмові від комунікації (читання), яка стала б для автора непоправною втратою.

Тому Селін переступає через традицію, яка в усі епохи спонукала автора до того, щоб завоювати симпатію, викликати співпереживання читача, зробити його своїм другом. Навпаки, він ставиться